З віку апостольського, серед греків, а також серед тих народів, що жили по північному березі моря Руського (чи Чорного), було поширине передання, що апостол Андрій проповідував віру Христову також і в Скіфії, тобто й на тій землі, що споконвіку її заселяє український народ.

Апостол Андрій, як і його брат апостол Петро, був рибалкою, ловив рибу на Галілейському озері, коли Ісус Христос покликав його за Собою. Як розповідає євангелист Іоан Богослов, Андрій був одним із учнів Іоана Хрестителя і ще раніше свого брата був призваний Христом на Йордані. Тому Андрія і назвали Первозванним.

Коли після Вознесіння Господнього всі апостоли розійшлися з благовістям у різні країни, то і святий Андрій вирушив проповідувати вчення Христове. Головне місце його благовісництва - Мала Азія, узбережжя Чорного моря. Багато скорбот і страждань за ім'я Христове перетерпів тут апостол, але, зміцнений силою Божою, він з радістю переніс всі утиски та муки. Найбільші - у Пафлагонському місті на березі Чорного моря. Там його тягли за ноги і руки, били палицями, кидали в нього камінням. Тільки благодаттю Христовою святий апостол залишився живим і неушкодженим. Мужнє терпіння і смирення, з якими він переносив страждання, значно примножили кількість вірян у Синопі. Із цього міста святий Андрій Первозваний пішов на схід берегом Чорного моря до Амосії. Побував також у Трапезунді, звідки відправився до Іверії, а далі - до землі парфян (або в Сомхетію) і повернувся до Єрусалима на свято Пасхи. Після свята П'ятидесятниці апостол Андрій вирушив у другу подорож для проповідування. Із Єрусалима він знову прибув до Антіохії Сирійської, до Ефесу, в Лаодикію, в Одисс, місто Місії, в Нікею, у Віфанію, де апостол навернув до Христа багатьох жителів цього краю. Пробувши в Нікеї два роки, Первозваний подорожував у сусідню Нікомидію. Звідси відплив морем до Іраклії і Понтійської Амастриди, де залишався дуже довго і просвітив багатьох світлом Христового Євангелія. З Амастриди апостол прибув до міста Харикон для проповіді, там він зазнав утисків і страждань; потім відплив до Синопу. З великим успіхом святий Андрій проповідував віру Христову в Неокесарії і навіть побував у місті Самосата (Вірменія), звідки відправився до Єрусалима на свято Пасхи.

Невдовзі апостол вирушив у свою третю подорож, яка стала промислительною і благовісницькою для історичного буття нашої святої Української Православної Церкви. По праву святого апостола Андрія вважають основоположником нашої Української Церкви. Проповідуючи в місті Херсонесі і заснувавши там християнську громаду, апостол піднявся вгору Дніпром до Скіфії і, згідно зі стародавнім переказом, який ґрунтується на розповідях Іполита та Орігена - істориків Церкви III ст., проповідував у цих землях і ставив хрести, передбачаючи велике майбутнє нашої батьківщини. Про це стверджував батько церковної історії Євсевій, єпископ Кесарійський († 340), посилаючись на того ж самого Орігена († 254)- у своїй «Церковній історії» (кн. З, гл. 1) він пише: «Святі апостоли і ученики Спасителя розсіялись по всій землі. Фомі, як розповідає передання, випала за жеребом Парфія, Андрію - Скіфія, Іоану - Асія». Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» так описує цю апостольську благовісницьку подорож: «Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько гирла Дніпрового. І захотів він піти в Рим, і прибув в гирло Дніпрове, і звідти рушив Дніпром угору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. На другий день, вставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним: "Бачите ви гори сі? Так-от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог". І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив Дніпром вгору. І прибув він до словен, де ото нині Новгород, і, побачивши людей, тут сущих, - який їхній звичай... здивувався їм. І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і] повідав, скільки навчив і скільки бачив... Андрій же, побувши в Римі, прийшов у Синоп» (Літопис Руський. За Іпатіївським списком. / Переклад Леоніда Махновця. - К., 1989. - С. З - 4). Пророчі слова апостола збулися. Київ - матір городів руських - став дійсно великим православним центром, з якого проміння Христового благовістя після Хрещення Русі розійшлося всією землею Руською і освітило всі слов'янські племена, які населяли тоді Русь-Україну. «Провіщення апостола Андрія про Божу благодать, яка осяє Київські гори, очевидно, усвідомлювалось як милість і благовоління Бога, які він дарує народу Русі. Освячені апостольською ходою Ки­ївські гори стануть невід'ємним політико-ідеологічним компонентом витвореної старокиївськими книжниками формули Київ - "другий Єрусалим"», - стверджує професор Володимир Ричка.

У домонгольській Русі шанування пам'яті святого апостола Андрія Первозваного було великим. Більше того - це шанування стало основою церковної єдності Русі і Візантії. У листі імператора Михаїла VII Дуки (1072 - 1077) до великого київського князя Всеволода Ярославича (у хрещенні Андрія) (1078 - 1093) ідея цієї єдності була сформульована так: «Духовні книги достовірні та історії навчають мене, що наші держави обидві мають джерело і корінь, що одні і ті ж самовидці Божественного таїнства і його вісники проголосили в них слово Євангелія». Благочестива донька князя Всеволода-Андрія Янка (Анна) заснувала у Києві на честь святого апостола Андрія Первозваного монастир: «У рік 6594 [1086]. Всеволод заклав церкву святого Андрія [Первозваного] при Іоанні преподобнім, митрополиті. Він зробив у церкві тій монастир, і в ньому дівою постриглася дочка його, на ім'я Янка. Ся ж Янка, зібравши чорноризиць многих, пробувала з ними по монастирському правилу».

Віру в апостольську і благовісницьку подорож Первозваного на українську землю скріплював Київський собор 1621 року, який проголошував, що «святий апостол Андрій Первозваний - це перший архієпископ Константинопольський, Патріарх вселенський і Апостол Русі. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Русь бачили, а уста благословляли, і насіння віри Христової він у нас насадив. Воістину Русь нічим не менша від інших східних народів, бо в ній проповідував апостол Первозваний...». Саме в цей час у Густинському літописі (1623 - 1627) і пов'язують з діяльністю Києво-Печерського архімандрита Захарії Копистенського, під заголовком «Про перше хрещення роське», проголошення такого: «Розглядаючи свідчення многих літописців, які про хрещення нашого славного народу словенського пишуть, знаходимо, що вперше хрестився наш народ словенський од святого славного Первозваного апостола Андрія, брата Петрового, як наш руський літописець Нестор святий пише» (Збірник Козацьких літописів. - К., 2006. - С. 36). Тобто першим хрестителем і благовісником Руси-України вважається, за Густинським літописом, святий апостол Андрій Первозваний. Щоправда, не всі церковні історики (як російської, так і української історіографічної шкіл) визнавали реальною подорож апостола Андрія Дніпром від Херсонеса і благословення Київських гір, як і тим більше відвідання ним Новгоро­да Великого, вважаючи стародавні літописні свідчення сумнівними. Така історична полеміка призвела до того, що багато хто вважає легендою подорож святого апостола Андрія в українські землі. Однак агіографічна традиція Андрієвого житія і його благовісницьких апостольських трудів не дає сумніватися у стародавніх свідченнях істориків Церкви III - IV ст., які є достовірнішими, аніж вимріяні припущення дослідників XIX - XXI ст. Окрім Орігена та Іполита, єпископа Римського († 202), про проповідь апостола Андрія Первозваного серед скіфів свідчать: свяшенномученик Дорофей, єпископ Тирський (†362), Софроній Палестинський (†390), святий Єпіфаній, єпископ Кіпрський († 403), і святий Євхерій Ліонський († 449). Усі вони стверджують, що Скіфія - це дійсно жереб і місце апостольського благовістя святого Андрія Первозваного. Серед давніх свідчень характерним є повідомлення єрусалимського ченця Єпіфанія (поч. IX ст.), який пройшов слідами апостола Андрія все узбережжя Чорного моря і всюди - від Синопу до Феодосії і Херсонеса - чув місцеві перекази про проповідь Первозваного апостола, бачив храми, хрести, ікони святого апостола Андрія та інші реліквії, які вказували на апостольський подвиг. Свої болісті і труди Андрій Первозваний закінчив в ахайському місті Патрах. Там начальник області Агеат, злий язичник, бачачи, що чисельність християн зростала, а поганські капища пустіли, та особливо роздратований на апостола за навернення своєї дружини у християнство, кинув проповідника до в'язниці. Агеат засудив апостола на розп'яття. Хрест, на якому розіпнули апостола, мав вигляд букви «X» - і тому його називають - андріївським. Навіть із самого хреста, зносячи нестерпні муки, апостол ще два дні проповідував. 30 листопада 70 року після Р. X. апостол упокоївся. 355 року в дні царювання Констанція були знайдені і перенесені його мощі з Патр до Константинополя, і покладені у храмі Святих апостолів разом з мощами святого апостола і євангелиста Луки та святого апостола Тимофія. Під час п'ято­го хрестового походу, коли хрестоносці захопили Константинополь, папський легат кардинал Петро Капуанський, з дозволу папи Інокентія III, у 1208 році переніс святі мощі апостола Андрія до Амальфи (Італія), але голова апостола залишилась в Ахаї. Потім вона була перенесена до Риму і знаходилась у соборі Святого Петра. Папа Павло VI прийняв рішення про передачу глави святого апостола Андрія і часточок хреста, на якому він був розіп`ятий, Елладській Православній Церкві (1964). Ці реліквії булу урочисто перенесені в Патри. Багато часток мощей святого апостола знаходиться в афонських монастирях. У православних храмах України традиційно прийнято зображати святого апостола Андрія Первозваного таким, що благовіствує на Київських горах. Апостол Андрій має яскраво виразні індивідуальні особливості: сиве кудлате волосся і недовгу густу бороду. Як і інші апостоли він одягнений у хітон із клавами і гіматій. За описом ченця Єпіфанія, Андрій був худорлявий, високий на зріст і трішки згорблений. Пам'ять святого апостола Андрія Первозваного Церква вшановує один раз на рік - 13 грудня за н. ст. (30листопада за ст. ст.).