19 грудня вся Україна святкує день святого Миколая Чудотворця. Цей великий святитель з міста Мір Лікійських, який жив у IV столітті, вшановується всім християнським світом, як покровитель і заступник усіх бідних, знедолених, несправедливо ображених, а також усіх подорожуючих. Майже в кожній українській оселі поруч з іконами Христа Спасителя і Пресвятої Богородиці можна побачити і образ святого Миколая Чудотворця.

Святитель Миколай народився в місті Патарі Лікійської області. Він був єдиним сином благочестивих батьків Феофана і Нони, що дали обітницю присвятити його Богу. Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, немовля Миколай, з дня свого народження явив людям світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нона, після пологів відразу зцілилася від хвороби. Новонароджене немовля ще в купелі хрещення простояло на ногах три години, ніким не підтримуваний, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці.

З дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, Єпископ Патарський Миколай, радіючи духовним успіхам і високому благочестю племінника звів Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві. Служивши Господу, Святитель горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний до старця, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.

Пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до пастви, приходивши на допомогу тим, хто страждає, і роздавав все своє майно жебракам. Дізнавшись про гірку потребу і убогість одного з жителів його міста, святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, батько, який зневірився, замислив віддати їх на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель, переживаючи за грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, Святитель Миколай завжди прагнув зробити це таємно і приховати свої благодіяння.

Відправляючись на поклоніння святим місцям до Єрусалиму, Єпископ Патарський доручив піклування паствою святому Миколаю. Коли Єпископ повернувся, Миколай, у свою чергу, виклопотав для себе благословення на подорож  у Святу Землю. По дорозі святий передбачив бурю, що насувалася, і яка загрожувала кораблю потопленням. На прохання подорожніх, які зневірилися, він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. За його молитвою ожив один корабельник-матрос, який впав з щогли і розбився на смерть.

Прийшовши до древнього міста Єрусалиму, святий Миколай, зійшов на Голгофу, подякував Спасителю роду людського і обійшов з молитвою всі святі місця. Обійшовши святині, пов’язані із земним служінням Сина Божого, святий Миколай вирішив віддалитися в пустелю, але був зупинений Божественним голосом, який умовляв його повернутися на батьківщину. Повернувшись в Лікію, Святитель, прагнучи до безмовного життя, вступив до братської обителі, яка називалася Святим Сионом. Проте Господь знову сповістив Миколая про інший шлях, який чекає на нього. У видінні Господь подав йому Євангеліє, а Пресвята Богородиця – омофор.

І дійсно, після смерті Архиєпископа Іоана він був вибраний єпископом Мир Лікійських після того, як одному з єпископів Собору, що вирішував питання про обрання нового архиєпископа, у видінні був вказаний обранець Божий – святий Миколай. Покликаний пасти Церкву Божу в архиєрейському сані, Святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, виявляючи пастві образ лагідності, тепла і любові до людей. Під час гоніння на християн при імператору Діоклитіані (284 – 305) Єпископ Миколай, ув’язнений в темницю разом з іншими християнами, підтримував їх і наставляв твердо переносити ув’язнення, тортури і муки. Його самого Господь зберіг неушкодженим. З початком правління святого рівноапостольного Констянтина Святитель Миколай був повернений до своєї пастви, яка з радістю зустріла свого наставника і заступника.

У 325 році святитель Миколай був учасником  І  Вселенського Собору, що прийняв Нікейський Символ віри, і разом зі святими Сильвестром, Папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Тримифутським та іншими отцями Собору боровся з єресю Арія. У запалі Святитель Миколай, який полум’янів ревнощами до Господа, навіть вдарив псевдовчителя у щоку. За це він був позбавлений омофора і посаджений під варту. Проте декільком святим отцям було відкрито у видінні, що Сам Господь і Богоматір висвятили святого в єпископа, подавши йому Євангеліє і омофор. Отці Собору, зрозумівши, що відвага Святителя бажана Богові, прославили Господа, а Миколая відновили в святительському сані. Повернувшись в свою єпархію, святитель приніс їй мир і благословення, сіючи слово Істини.

Досягнувши глибокої старості, Святитель Миколай після нетривалої хвороби мирно помер 19 грудня 342 року, і був похований в соборній церкві міста Мири. У 1087 році його мощі були перенесені до італійського міста Бар, де знаходяться й донині.

Крім того, в ті ж роки письмовими джерелами вперше зафіксовано диво від святителя Миколая, явлене в Києві. У день святкування святих Бориса і Гліба, пливучи на човні через Дніпро з Вишгорода до Києва, дружина одного багатого киянина впустила дитину в річку, який негайно потонув. Убиті горем батьки звернулися до милості Миколая Чудотворця. У ту ж ніч служителі Софійського собору виявили живе мокре немовля перед іконою святителя Миколая. Про це повідомили митрополиту, і той велів оповістити все місто. Батьки немовляти незабаром знайшлися і, до свого і загального подиву, впізнали в ньому свого потонулого сина. З тих пір, до речі, ікона, перед якою було знайдене мокре немовля, стала називатися іконою Миколи Мокрого і довгі століття зберігалася в Софійському соборі, в приділі, присвяченому святителю Миколаю.

Це чудо показало, що тепер Миколай Чудотворець проявив себе захисником і рятівником українських людей, а значить взяв під своє чудесне заступництво і саму Київську Русь. В усякому разі, саме так трактувалися ці події в давньоруських літературно-філософських пам'ятках. Вже в кінці XI століття день перенесення мощей святителя Миколая став вважатися святковим в Православній Церкві.

Святитель Миколай став воістину народним святим. Йому присвячено величезну кількість літературних пам'яток, храмів, монастирів, ікон. А сам образ святителя Миколая Чудотворця, як милостивого, доброго, земного святого і багато століть продовжує освячувати серця українців.

Це свято в Україні найбільше чекають діти. На Західній Україні встановилася традиція написання дітьми листа, де перераховуються бажані подарунки. Свято містить у собі й виховну функцію, адже для того, щоб отримати бажані подарунки, дитина впродовж року повинна бути слухняною.

Тропар, глас 4: Пра́вилом віри і о́бразом ла́гідности, учи́телем повзде́ржности яви́ла тебе́ твоє́му ста́ду всіх рече́й Істина. Ра́ди цьо́го придба́в ти смиренням – висо́ке, убо́гістю – бага́те, о́тче, священнонача́льнику Микола́ю. Моли́ Христа́ Бо́га, щоб спасли́ся ду́ші на́ші.

Кондак, глас 3: В Мирах, святий, священнослужителем показався Ти, бо, Христове євангеліє, преподобний, сповнивши, положив Ти душу твою за людей твоїх і спас неповинних від смерти. Ради цього освятив Ти себе як великий таїнник Божої благодаті.