Душі Боголюбивій властиво підпорядковувати все людське Божественному

Святитель Григорій Богослов

7 лютого Церква вшановує пам'ять святителя Григорія Богослова, архиєпископа Константинопольського(389). 

Святий Григорій Богослов народився близько 329 року в Аріанзе, у домі своїх батьків поблизу міста Назіана в південній Кападокії (Мала Азія). Мати його, свята Нона походила зі знатної і благочестивої християнської сім’ї та доводилася двоюрідною сестрою святителю Амфілохію, єпископу Іконійському. Свята Нона вийшла заміж за Григорія Аріанзского, багатого землевласника, який під впливом дружини залишив свої помилки (до одруження він належав до однієї з юдейських сект), прийняв святе хрещення і став ревним християнином. Згодом святий Григорій Аріанзський був посвячений у сан пресвітера, а потім — єпископа Назіанзінського і цілком присвятив себе на служіння Церкві Христовій.

За молитвами благочестивих Григорія і Нони у них народився син Григорій, який ще до народження був обіцяний матір’ю на служіння Богові. Батьки дали Григорію, а також і його молодшому брату Кесарію блискучу освіту. Після домашніх занять з дядьком, єпископом Іконійський, досвідченим викладачем риторики, святий Григорій пройшов курс навчання в школах Назіанза, Кесарії Кападокійської та Олександрії. Юнак мав надзвичайні здібності.

Дізнавшись від матері, що він присвячений Богові, святий Григорій прийняв обітницю зберегти себе в цнотливості й чистоті.

Для завершення своєї освіти святий Григорій відправився до Афін. Тут він зустрів святого Василія Великого, з яким його поєднала нерозривна дружба.

В Афінах святий Григорій познайомився з Юліаном (на прізвисько «Відступника,» який, ставши імператором, зрікся християнства і намагався було відродити язичництво в Римській імперії (361-363 р.). І залишив живе зображення цього злого й підступного ворога Церкви. Шість років провів святий Григорій в Афінах, вивчаючи літературу, філософію, математику, музику, геометрію, астрономію.

Після закінчення навчання, на прохання афінян святий Григорій залишився в Афінах на короткий час викладачем красномовства, а потім повернувся до батьків у Назіанз, де маючи 26 років, прийняв святе хрещення від свого батька, що був на той час єпископом.

Після повернення на батьківщину, св. Григорій довгий час ухилявся від заняття якої громадської посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів і піснею і служіння старим батькам – були його заняттям. Деякий час він провів з другом своїм Василем в його пустелі і цей час почитав найщасливішим у житті. Батько його, бувши вже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Василевої пустелі в Назіанз і висвятив в пресвітера. Вже цей сан так злякав Григорія висотою і вагою сполучених з ним обов’язків, що він пішов на усамітнення в пустелі. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і прийняв на себе священиче служіння, втішаючись, що він, служачи Богові, допомагає і престарілому батькові в його турботах про паству.

Між тим, друг його, Василь Великий, вже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого і освіченого помічника в управлінні великою областю, св. Василь запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але св. Григорій ухилився від прийняття цієї почесної і впливової посади. Через деякий час після цього відбулося посвячення Григорія в єпископа міста Сасим, за таємною угодою архієпископа Василя з батьком Григорія. Бачачи в цьому волю Божу, він прийняв святе свячення, але відмовився від прийняття самої посади і, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батьку і пастві назіанзській. У 374 році помер старий батько Григорія, а слідом за ним – і мати його. Святий Григорій продовжував деякий час працю батька в управлінні назіанзской церквою, але сильно захворів. Одужавши, він пішов у відокремлену обитель, де в пості і молитві пробув близько трьох років.

Потім він віддалився в Селевкію Ісаврійську, де служив при церкві святої великомучениці Фекли. Тут він прийняв піклування над лікарнями і притулках перестарілих. Багато праці приклав святитель Григорій, здобуваючи кошти для забезпечення лікарень і організовуючи в них порядок.

Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, Богослов прибув туди в епоху найсильнішого панування аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Св. Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат звернув в храм, назвавши її Анастасією, що означає «воскресіння» з надією, що тут воскресне церква Христова, і ​​почав проповідувати. Аріани засипали його глузуваннями і лайками, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних убивць. Але народ дізнався свого істинного пастиря і став тіснитися до його кафедри, “як залізо горнеться до магніту” (за висловом св. Григорія). Сильним своїм словом, прикладом свого життя і пастирською ретельністю він перемагав ворогів Церкви. Люди у величезній кількості стікалися з усіх кінців послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри подібно бурхливому морю, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками і вигуками, а скорописці увічнювали його слова. Щодня тисячі людей з єресі поверталися до Церкви.

Нарешті, вже після воцаріння християнського імператора Феодосія (379-395 рр.), аріани, які опиралися християнству, були вигнані з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македонія заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї і брав живу участь в засіданнях Другого Вселенського Собору.

Святитель Григорій вів строго подвижницький спосіб життя: ходив босоніж, мав тільки єдиний одяг, спав на землі або на ложі з деревних гілок; їжею для нього служили хліб і овочі, питтям — вода, в яку він іноді домішують трохи оцту.

У місто збурене єрессю Назіанз, святитель Григорій поставив благочестивого єпископа Евлалія. Звертаючись з численними посланнями, святитель продовжував мужньо викривати єретиків і роз’яснювати правдиве віровчення. Він великодушно пробачив юнака, який намагався вбити його в Константинополі.

Однак зведення святителя Григорія на Константинопольську кафедру викликало невдоволення з боку Єгипетських і Македонських єпископів. Це викликало неспокій та незгоду в Церкві. Тоді святий Григорій вирішив піти із Константинополя, щоб вгамувати розбрат. Ні вмовляння імператора, ні прохання духовенства не зломили волі святителя. Зробивши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощай, кафедра, – це завидна і небезпечна висота!» Святий Григорій віддалився в рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут в строгих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.

25 січня 389 року святитель Григорій Богослов переставився до Господа, залишивши велику спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.

За свої чудові богословські твори св. Григорій отримав від Церкви почесне найменування Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і виражати незбагненні її істини з прозорою ясністю і строгою точністю, Церква в одній з молитов називає його розумом найвищим. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані (св. Іваном Дамаскином та іншими) для святкових співів. Нетлінні частки мощей св. Григорія досі випромінюють дивні пахощі.