22 березня Православна Церква вшановує пам’ять 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися (бл. 320). Це свято є одним з найбільш шанованих православними християнами. 

У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання і вони зрівнювалися в правах з язичниками. Але його співправитель Лікіній був ревним язичником і у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке значно розповсюдилося там. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо.

У той час у вірменському місті Севастії (Севастія грец. Σεβάστεια нині турецьке місто Сівас тур. Sivas) одним з воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока каппадокійців (територія Туреччини), хоробрих воїнів, які перемагали в багатьох битвах. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву поганським богам, Агріколай ув’язнив їх. Воїни почали старанно молитися і одного разу вночі почули голос: «А хто витерпить до кінця, той спасеться».

На наступний ранок воїнів знову привели до Агріколая. На цей раз язичник почав їх вихваляти. Він став хвалити їх мужність, молодість і силу і знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі честь і повагу самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай велів закувати воїнів. Однак старший з них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права закувати на нас в кайдани». Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів в темницю без кайданів.

Через сім днів до Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожче Христа Бога». Тоді Лисий велів побити святих мучеників камінням. Але камені летіли повз них; камінь, кинутий Лісієм, потрапив в обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У в'язниці воїни провели ніч у молитві і знову почули голос Господа: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Дерзайте і не лякайтеся, бо приймете вінці нетлінні».

На наступний день суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитними.

Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягли, повели до озера, що знаходилося неподалік від міста, і залишили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зламати волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. У першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся бігти до лазні, але ледь він переступив поріг, як упав мертвим. В третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: зненацька стало ясно, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі охоронці спали, пильнував тільки один, Аглаї. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Аглаї нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік позбувся свого вінця. Тоді Аглаї розбудив інших вартових, скинув з себе одяг і сказав їм: «І я - християнин!» - І приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: «Господи Боже, я вірую в Тебе, в Котрого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, та  нехай сподоблюся і я постраждати з Твоїми рабами».

На ранок катувальники з подивом побачили, що мученики живі, а їх охоронець Аглаї разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти матір самого юного з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на колісницю поруч з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на вогні, а обвуглені кістки кинуті в воду, щоб християни не взяли їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і наказали йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.

Імена ж їхні залишилися нащадкам: Киріон, Кандід, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євник, Валент, Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоан, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггій, Аетій, Флавій, Акакій, Екдит, Лісімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домитіан, Гай, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон та Аглай.