11 вересня 2014 року, в день пам'яті Усікновення чесної глави святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана, у Свято-Введенському храмі м.Києва (Микільська Борщагівка) було звершено святкові богослужіння: Вечірню з акафістом та Божественну літургію.

Богослужіння очолив настоятель парафії протоієрей Сергій Петленко у співслужінні клірика храму протоієрея Григорія Фої.

Закінчилося богослужіння святковим молебнем перед святими мощами Іоана Хрестителя, які знаходяться у храмі. 

Святому Іоану, Предтечі Господа Бога і Спаса на­шого Ісуса Христа, судилося передувати своїм на­родженням і своєю смертю народженню Господа і Його смерті. Подібно до того, як на землі він проповідував про пришестя Господа, сказавши: "Йде за мною Сильніший за мене" (Мк. 1, 7), так і душам святих праотців, які перебу­вали в пеклі, він повинен був проповідувати пришестя Гос­пода, бо Предтеча Іоан мав сказати тут, що вже явивсяочікуваний у світі Месія. І подібно до того, як Господь наш Ісус Христос постраждав за гріхи людські, так і Предтеча Його отримав мученицьку кончину через беззаконня Ірода. Трапилося ж це так.

Ірод, званий Антипою, син старшого Ірода, який зни­щив вифлеємських немовлят, – лихий паросток від лихого кореня. Йому підкорялася Галілея. Спершу він одружився з дочкою Арефи, царя аравійського. Він прожив з нею нема­ло часу, але згодом, полонений красою Іродіади, дружини Филипа, свого брата, зблизився з нею, бо вона прагнула його. На вимогу цієї перелюбниці він про­гнав від себе свою першу законну дру­жину й одружився з дружиною свогобрата, проти зако­ну, бо, якби й по­мер його брат, він не міг би взяти його дружину, оскільки залишалася в жи­вих дочка брата, на­роджена від тієї дру­жини. (Тогочасний закон повелівав бра­ти дружину помер­лого брата (вдову) тільки тоді, коли по­мерлий брат не за­лишав після себе дітей). Достовірно повідомляють, що Ірод відняв дружину у Филипа, свого брата, ще тоді, коли той був живий. Таким чином, він учинив велике беззакон­ня, як хижак, перелюбник і кровозмісник.

Побачивши беззаконня, яке чинив Ірод, ревнитель зако­ну Божого, викривач людських гріхів і проповідник покаян­ня, святий Іоан Хреститель не змовчував, а перед усіма викривав Ірода як перелюбника і грабіжника, що відняв дружину у брата свого, і казав йому:

– Не годиться тобі мати дружину Филипа, твого брата.

А Ірод, не терплячи викриття, наказав кинути Іоана до в'язниці та закувати його в кайдани. Особливо гнівалася на святого дружина Ірода – Іродіада, і дуже хотіла його смерті, але не могла його убити, бо сам Ірод оберігав в'язня від лихого наміру своєї дружини: він вважав Іоана праведним і святим мужем. Раніше він з насолодою слухав його і, нат-хнений його повчаннями, творив багато добра. Тому Ірод не насмілювався віддати Іоана на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: "І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком" (Мф. 14, 5). Ірод побоювався, щоб народ не повстав проти нього і не підняв заколоту. Саме через це він не насмілювався явно віддати на смерть пророка і Хрести­теля Господнього, улюбленого і шанованого всіма. Він му­чив його у в'язниці, бажаючи закрити незамовкаючі вуста свого викривача.

Святий Іоан досить довго пробув у в'язниці. Його учні збиралися у нього. Іоан часто повчав їх побожного життя, згідно з законом Божим, і сповіщав їм про Месію, Який уже прийшов у світ і до Якого він посилав їх, як про це сказано і в Євангелії: "Іоан же, почувши у в'язниці про діла Христові, послав двох зі своїх учеників запитати Його: "Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?" (Мф. 11, 2–3). Він посилав запитати не тому, що сам не знав; бо як він міг не знати Того, Кого сам хрестив і над Ким він бачив Дух Святий, що зійшов із небес, про Якого чув і голос Отця, Який свідчив, і на Якого, нарешті, сам указував пер­стом, кажучи: "Ось Агнець Божий" (Ін. 1, 36).

Іоан посилав учеників своїх запитати Господа, щоб вони на власні очі побачили славні чудеса, які творив Господь, і щоб остаточно переконалися в тому, що Він (Ісус Христос) прийшов спасти рід людський.

Настав день, коли мало відбутися святкування дня на­родження Ірода. Зібравши всіх князів, воєвод і старійшин Галілеї, Ірод влаштував для них великий бенкет (Мк. 6, 21). Під час бенкету донька Іродіади танцювала і своїм танцем дуже догодила Іродові, а ще тим, що возлежали біля нього. Навчена своєю жорстокою матір'ю, вона по­просила в Ірода голову святого Іоана Хрестителя й отри­мала прошене, бо Ірод присягнувся їй дати все, чого б вона не забажала, навіть половину його царства. Окаянний не побажав порушити свою клятву, не схотів засмутити мер­зенну матір танцівниці, але забув про той страх, через який він не наважувався досі вбити Іоана, забув також і про його святе життя і, як сп'янілий, розпалився наміром про­лити невинну кров. І він негайно послав ката до в'язниці, наказавши відсікти голову Іоана й принести її на тарелі.

Таким чином, Предтечу Христового за викриття безза­конного співжиття Ірода з Іродіадою було усічено у в'язниці вже пізно вночі, бо той мерзенний бенкет святий євангеліст Марк назвав вечерею. "Вечерю, – говорить євангеліст, – робив вельможам своїм" (Мк. 6, 21). Ця вечеря затягнулася далеко за північ, і коли всі вже упилися вином і натішилися танцем безсоромної дівчини, саме тоді й сталося те неправед­не вбивство. І принесли голову святого Іоана на тарелі посе­ред бенкету, причому кров ще капала і (як повідомляє дех­то) голова прорікала Іроду ті самі викривальні слова:

– Не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого.

І сильний страх обійняв тоді всіх, хто возлежав і стояв на тій вечері, від побаченого: людську голову принесли, як їжу, на тарелі. Вона стікала кров'ю, ворушила вустами і прорікала слова. І цю голову танцівниця взяла своїми зух­валими руками й віднесла до своєї матері. Іродіада, узявши її, проколола голкою язик, що викривав її беззаконня. По­сміявшись чимало часу, Іродіада не дозволила поховати го­лову разом із тілом, бо боялася, що Іоан воскресне і почне знову викривати її та Ірода. Тіло святого Предтечі його ученики тієї ж ночі забрали з в'язниці й поховали в Севастії. Аголову Хрестителя Іродіада закопала в землі, у себе в па­лаці, в ганебному і потаємному місці.

Після вбивства святого славного Предтечі й ХрестителяГосподнього Іоана, окаянний Ірод вчинив не менше лихо­дійство, бо він глузував із Господа нашого Ісуса Христа під час Його вільних страждань за нас, як про це розповідає святий євангеліст Лука. Ірод зі своїми воїнами принижував Ісуса і, посміявшись із Нього, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пілата (Лк. 23, 11).

Проте помста Божа не забарилася звершитися над пророковбивцею і хулителем Христовим: з одного боку, кров Іоана взивала до Бога про помсту Іроду, як колись кров Авеля – про Каїна (Бут. 4, 1–16); з другого боку, – інше беззаконня Ірода (особливо знущання над Господом нашим Ісусом Христом) накликало на нього праведну кару Божу. Через деякий час Ірод позбувся царства і життя разом з Іродіадою і танцівницею. Арефа, цар аравійський, помстившись за безчестя і наругу над його донькою, зібрав воїнів іпішов із ними на Ірода. Так само й Ірод, зібравши своїх воїнів, вийшов на боротьбу з Арефою. Відбулася битва, вої­ни Арефи перемогли воїнів Ірода. Ірод зазнав поразки: май­же всіх його воїнів було вбито, а сам він ледь врятувався. Після цього римський кесар позбавив Ірода влади та всіх багатств і заслав на ув'язнення з перелюбницею та її доч­кою спочатку до Ліона, галльського міста, а звідти – в Ілерду, іспанське місто, там Ірод і закінчив своє життя в бідності та злигоднях. Перед своєю смертю він побачив смерть тан­цівниці, своєї доньки, яка загинула за наступних обставин.

Одного разу взимку вона захотіла перейти річку під на­звою Сикоріс. Коли вона йшла, крига під нею підломилася, і вона впала у воду, занурившись по шию. З правосуддя Божого, лід здавив її шию так, що вона повисла у воді, тримаючи голову на поверхні. І подібно до того, як вона танцювала колись ногами по землі, так і цього разу вона безладно рухалася, не дістаючи ногами до землі, а швидка течія річки коливала її. Проте ніхто не міг допомогти їй. І доти вона висіла окаянна у воді в такому положенні, поки гострий лід не перерізав її шию. її мерзенний труп, занесе­ний водою під лід, не знайшли, а голову її, відсічену не мечем, а кригою, принесли до Ірода та Іродіади, як колись голову Предтечі. Так покарало правосуддя Боже танцівни­цю, яка була винна в усіченні чесної голови святого Іоана.

Після цього загинув і беззаконний вбивця Ірод з мерзен­ною Іродіадою: розповідають, що їх було живцем закопано у землю.

А святий Іоан, як за свого життя, так і після кончини, був Передвісником Христа Господа. Бо, передуючи зішестю Господа в пекло, він благовістив тим, які знаходилися в пеклі, про Бога, Який явився в плоті й порадував святих праотців. Із ними його було взято з пекла, яке руйнувалося після воскресіння Христового, і він сподобився багатьох вінців у Царстві Небесному як дівственник, як пустельник, як вчи­тель і проповідник покаяння, як пророк, як Предтеча й Хреститель і як мученик. Нехай за його молитвами наста­вить і нас на шлях істинного покаяння і сподобить нас Цар­ства Небесного Христос, милосердний Господь і Бог наш, Якому возсилається слава з Отцем і Святим Духом навіки-віків. Амінь.

 Джерело: Житія святих св. Димитрія Ростовського / Перекл. і ред. патріарха Філарета (Денисенка). - К., 2007. - Т. 4. - С.730-736.