Тиждень про митаря і фарисея.

Тиждень про митаря і фарисея - перший недільний день, з якого розпочинається приготування християн до початку Великого посту. Фарисей вважав вищим проявом праведності зовнішнє вираження шанування Бога : піст, виконання обрядових законів - і тим самим ростив у своїй душі важкий гріх гордості. Митар же - збирач податків, що зневажається усіма людьми, - усвідомлював свою гріховність і щиро сповідував її перед Богом, не вважаючи за можливе звеличуватися перед ким-небудь або когось засуджувати; тому Господь й іменує його "більше виправданим".

Молитва митаря - "Боже, будь милостивий до мене, грішника!" - прийнята Церквою як загальновживана, актуальна завжди і для кожного з нас.  

У 18 главі євангелиста Луки ми читаємо:"Сказав також до деяких, які упевнені були в собі, що вони праведні, а інших принижували, таку притчу: два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, прелюбники або, як цей митар; пощу двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю. Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть і очей звести на небо; але, ударяючи себе у груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене, грішника! Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той; бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а той, що принижує себе піднесеться"(Лк. 18, 9-14).

Милістю Божою ми дожили цього року до початку піснеспівів Великого посту. Входячи до храму під час Всенічного бдіння, чуємо слова, що співаються Церквою, звернені до нас : "Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче …". Це звернення Господь вкладає нам у вуха, розум, серце, щоб схаменулися, зупинилися у своєму бігу по життю і сказали собі: "Куди і навіщо"? Чому немає радості в душі? Чому увесь світ не милий? Чому такий далекий і невидимий Бог? Якісь двері моєї совісті закриті і не дають пробитися слову Божу, і замок на них не відкривається, і немає у нас ключа. Що робити?

Мати Церква вустами євангеліста Луки відповідає нам притчею про митаря і фарисея. Дві людини постали перед Богом і просили у творця спілкування з Ним, шукали втрачений Рай, який був даний першій людині, Адаму.

Молитвам обох Господь слухав, але більше словам митаря, тому що в житті своїй він дійшов до самого дна гріха і духовно відчув, що немає в людині добра, поки Господь не дасть за покаяння дар безцінний любити і прощати, і вважати хоч кого-небудь нижче себе. Стукатимемося у ці двері нашого серця : "Боже! будь милостивий до мене, грішника", і неодмінно замок відкриється і любов Всемилостивого Господа покриє нас.

Тиждень про блудного сина.

Друге підготовче до Великого посту воскресіння іменується Церквою тижнем про блудного сина. Притча про блудного сина, що читається за Літургією цього дня, являє нам образ істинного покаяння грішної людини і милосердя Божа до нього. Син йде з будинку, щоб отримати незалежність і пізнати справжнє життя. В результаті він втрачає маєток і стає бідняком. Усвідомивши свою невдячність, він із страхом повертається у батьківський будинок. Але батько чекає його і вибігає назустріч, щоб обійняти сина якого втратив. Блудний син - це кожен з нас, наділений від Бога своєю "частиною маєтку" - великим даром життя, свободою волі - і що  далеко не завжди вживає ці дари так, як належить, впадає у гріхи і порушує заповіді Божі. Але милостивий Господь, як люблячий батько, чекає нашого покаяння, усвідомлення гріховності нашого життя, бажання "повернутися до батька". І якщо це бажання буде підкріплено справою, то Бог знову приймає нас, як батько з радістю прийняв свого блудного сина.

Тиждень м’ясопусний, про Страшний Суд.

Два останніх підготовчих до Великого посту воскресіння присвячені темам про початок і кінець людства й історії світу в тому вигляді, в якому явлені вони нашому людському досвіду і сприйняттю: це, передостаннє перед постом воскресіння, занурює нашу свідомість в останні події історії людства : друге пришестя на землю Ісуса Христа - судити живих і мертвих. Свята Церква підводить нас духовно до тієї останньої межі, яка відокремить царство історії від Царства Божого, час від вічності.

З понеділка розпочинається " сирна" седмиця - масляниця, на якій церковний устав пропонує утримуватися від вживання м'яса, проте дозволяється вживати молоко, сир, олію і яйця.

"Велика масляниця" - винахід швидше мирський, або навіть язичницький, ніж християнський. Важко собі уявити, щоб, нагадавши нам про Страшний Суд, Церква відразу ж за цим благословила нас на обжерливість, пияцтво і нестримні веселощі. Такого благословення ми і не відшукаємо ні в одному уставі. Навпаки, заборонивши до вживання м'ясні продукти, Церква впритул підводить нас до початку досконалого поста. Для людини, що любить храм Божий, сирна седмиця пронизана роздумами про Страшний суд Христовий. Отже, земні веселощі в ці дні у православних християн стримуються церковною службою, а сама масляниця ніяк не повинна стати періодом обжерливості.

У храмах вже в на цьому тижні починають читати молитву великого східного подвижника IV століття преподобного Єфрема Сирина з поклонами: "Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійности, владолюбства і марнослів’я не дай мені! Дух же доброчесности, смиренномудрости, терпіння й любови даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи, Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь".

Тиждень сиропусний. Адамове вигнання з раю. Прощена неділя.

У прощену неділю згадується біблійна оповідь про вигнання Адама з раю. Біблія говорить нам, що першою заповіддю, яку Бог дав людині, була беззаперечна слухняність. Покора - цей простий і ясний закон. З покори і упокорювання народжуються усі інші доброчесності, із зарозуміння ж - усі гріховні помисли. Людині не потрібно було ні знати нічого, ні міркувати, оскільки покора є головний обов'язок розумної душі, що визнає свого Творця. Адже людина створена по слову Божому, щоб наслідувати природу Бога. Вона має первинну цінність творіння. Але із-за гріхопадіння внутрішня первинна природа, дана людині, була нею втрачена.

Адамове вигнання... Це і є відправна точка наших земних мандрів у пошуках втраченої домівки - Царства Божа. Причина вигнання Адама - гріх, здійснений прабатьком. Гріх же причина страждань, хвороб, скорботи і самої смерті. Тому боротьба з гріхом - це головний подвиг на шляху до Бога. Остання неділя перед початком Великого посту називається Церквою сиропусним тижнем(оскільки саме сьогодні закінчується споживання молочних продуктів), або прощеною неділею. Цього дня після вечірнього богослужіння у храмах здійснюється особливий чин – чин прощення, коли священнослужителі і парафіяни взаємно просять один у одного пробачення, щоб вступити у Великий піст з чистою душею, примирившись з усіма ближніми. Суть звичаю просити пробачення у кінці масляниці - духовно-моральне очищення через примирення, через взаємне пробачення гріхів.

На жаль, в широко поширених у нас уявленнях про масляницю і особливо в сучасних спробах відтворювати якісь її елементи, враховується тільки розважальна частина цього тижня. Вона дуже цікава і багата як яскравий прояв народної святкової культури. Але саме після бурхливих веселощів останньої перед Великим постом неділі, під час якої як би прощалися з щедрим столом і іншими мирськими радощами, звичай просити пробачення примушував відчути перехід до духовних завдань, до строгих семи тижнів, що тривали до Пасхи, до підвищення моральних вимог до себе.

У цю неділю на Літургії читається біблійне оповідання про Адама і Єву, що знехтували даром свободи і порушили божественну заповідь послуху. Закінчилося блаженне дитинство людства. "Розплющилися очі", як сказано у Біблії, але осліпло серце. До світу увійшов гріх, а через нього прийшла смерть. Втративши первозданну свободу, людина віддала себе у рабство. Рабство гріху, який став мірою відстані від Бога, що збільшується у наші дні, коли зневажається саме поняття закону.

Порятунок від цього рабства приніс Христос - Боголюдина. Цим виконалася обіцянка Божа про пришестя у світ Того, Хто буде переможцем над злом, гріхом і смертю. Він примирив людину з Богом. І, закінчивши Свій подвиг, залишив людині нову обіцянку, уклав з ним Новий Заповіт про друге Своє пришестя у світ "судити живих і мертвих, Його ж Царству не буде кінця". Ось для чого піст. Для того, щоб постійно готуватися до гідного входження в це Царство.

Сьогодні ж читається Євангельське читання, в якому Господь Ісус Христос пояснює зміст молитви "Отче наш" : "Якщо не прощатимете людям те, чим погрішили вони, то і Отець ваш не простить вам того, чим погрішили ви". Прощати і просити вибачення. Це дві найбільші якості, що належать людині. Обоє вимагають напруги віри і волі. Обоє вимагають подвигу любові. І обоє включають "світло розуму", ясність розуму, глибину мудрості.

У прощену неділю Православна Церква дає настанови вірянам відносно правильної поведінки під час Великого посту і закликає парафіян покаятися один перед одним в усіх образах і гріхах, помиритися і пробачити те, що вже накопичилося. При цьому священики самі подають добрий приклад і першими просять у своєї пастви пробачення. З цієї миті віряни повинні строго дотримуватися чистоти тілесної й душевної.