24 травня православні християни, в сороковий день по Воскресінні Ісуса Христа, відзначають велике свято – Вознесіння Господнє, яке завжди припадає на четвер шостого тижня.

Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння. 

Він неодноразово являвся апостолам у Своему прославленому безсмертному Тілі, щоб навчати їх таїнам Царства Небесного (Діян. 1, 3), і разом з тим нагадував про необхідність отримання дарів Святого Духа по обітниці Бога Отця, без яких неможливо здійснити величну справу проповіді Євангелія всьому світові (Діян. 1, 8). 

Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі у молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях. Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: «…Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2).

Спаситель у розмові із учениками, ще перед хресними стражданнями і викупительною смертю, відкрив їм істину Свого буття: «Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця. Ще трохи і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця» (Ін. 16, 28). Потім Ісус Христос, після Свого славного воскресіння, повторив ці слова Марії Магдалині біля гробу: «Я іду до Отця Мого і Отця вашого, і Бога Мого, і Бога вашого» (Ін. 20, 17).

Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10). 

Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння — місце «вище всіх небес». 

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю? 

Вони запам’ятали насамперед обіцяння Христове: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. 

Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29). 

Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3). 

Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павло говорить: «Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3, 1 – 2); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: «…краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16, 7). 

Після Вознесіння Христос не раз являвся людям: так Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих. 

Святитель Іоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння говорить: «Сьогодні людський рід повністю примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити на землі, — вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, — виходимо на небо і унаслідуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима».

Cвято Вознесіння Господнього стало загальновизнаним ще у четвертому столітті. Відомий давньогрецький історик та філософ Сократ (440 р.) назвав його «всенародним святом». У четвертому ж столітті цариця Олена поставила храм на його честь саме на місці Христового Вознесіння.

ТРОПАР СВЯТА
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітницею Святого Духа, утвердивши їх Своїм благословенням, що Ти єси Син Божий, Визволитель світу.