В 2018 році виповнюється десять років, як відійшов із земного життя один з найстарших духовних пастирів Васильківщини – протоієрей Миколай Вишенський (1936-2008).
Дев’ятого вересня 2008 року, на 73-му році життя перестало битися серце настоятеля Свято-Михайлівського храму с. Кожухівки – протоієрея Миколая Вишенського. Тридцять три роки ревно і щиро служив він Церкві Христовій у сані священика, здобувши сердечну прихильність і глибоку пошану серед парафіян та всіх тих, хто знав його особисто.
Народився отець Миколай у с. Новосілки Кагарлицького району на Київщині 15 січня 1936 року. Після закінчення школи проходив строкову військову службу в Збройних силах. Демобілізувавшись, отримав світську освіту і деякий час працював на різних посадах будівельної галузі, починаючи від майстра і закінчивши начальником дільниці БМУ. Але будучи глибоко віруючою людиною продовжував шукати Бога і відчував себе інструментом в руках Господніх. Тому подальша доля отця Миколая була вирішена. Залишивши світські посади й славу світу цього, він вступає до Одеської духовної семінарії, яку в 1972 році закінчує з відзнакою. І того ж року він вступає до Московської духовної академії.
У 1975 році в Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва був рукоположений в сан священика єпископом Варлаамом (Ільющенко) і призначений настоятелем відразу двох храмів Васильківського благочиння на Київщині: Свято-Михайлівського храму с. Кожухівка (1820р.) і Свято-Онуфріївського храму с. Липовий Скиток (1705р.). Знадобилося дуже багато сил і терпіння, щоб підтримувати в належному стані дві напівзруйновані дерев’яні церкви. Це було потрібно ще й для того, щоб влада для них зберегла статус історичних пам’яток. У храмах небуло опалення, і взимку, при великих морозах, навіть не кожний міг вистояти всю літургію. Прийнявши храми в аварійному стані, отець Миколай доклав багато зусиль для їхньої реставрації. Цим він заслужив велику повагу, як від священноначалія, так і серед парафіян. За часів радянської влади, в богоборницькі часи, настоятель неодноразово відстоював храми від закриття.
Після розпаду Радянської імперії, із здобуттям Україною незалежності, протоієрей Миколай Вишенський був одним із перших на Київщині, хто підтримав тодішнього Блаженнійшого митрополита, а нині Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та його ідею – створення Помісної Церкви в Україні. Отець Миколай доклав чимало зусиль для утвердження й роз’яснення ідеї автокефалії на початку 90-х років минулого століття, у період становлення Української Православної Церкви Київського Патріархату на Київщині.
Як настоятель двох храмів і духовний опікун над багатьма навколишніми селищами, отець Миколай був невтомним працівником і ревним пастирем на ниві Христовій, готовий на всякий послух на благо святої Православної Церкви. За свою ревну пастирську діяльність удостоєний багатьох архієрейських нагород. Парафіяни поважали свого пастиря за щире серце і добре батьківське ставлення до них. Він був освіченим і ерудованим священиком, і кожний хто приходив до нього за порадою й втіхою, не залишався без підтримки й розради. Про те свідчать ті факти, що за молитовною підтримкою і духовними настановами приходили й приїздили християни за десятки кілометрів не тільки із Васильківщини, але й жителі Києва, Фастова, Макарова, Броварів, Білої Церкви та інших міст. Після звернення до Бога через отця Миколая, вони завжди отримували зцілення від духовних й тілесних недугів, адже він вкладав у молитву за паству, яку довірив йому Господь, усю свою душу. Ним було ініційовано та реалізовано декілька благодійних проектів, покликаних підтримати та допомогти тим, хто був соціально незахищений в суспільстві. За своє багаторічне пастирське служіння настановив і рекомендував на навчання в духовні школи багатьох кандидатів в священство, які, отримавши різні ступені священства, сьогодні несуть обов’язки священнослужителів на ниві Христовій. 
Протоієрей Миколай Вишенський і справді був непересічною особистістю, тому ставлення до нього було різним. Якщо у одних він викликав повагу й шанування за своє благочестя, то в інших, які не сприймали його відсторонення від матеріальних й тимчасових земних благ, - осудження та зневагу. Але його пастирська діяльність і особистий духовний подвиг нікого не залишали байдужим. Це був священик, який більше турбувався про храм і парафіян, ніж про особисте життя.
Згадуючи в річницю про життєвий шлях отця Миколая і вшановуючи його світлу пам'ять, ми віримо в те, що Господь наш Ісус Христос воздасть йому таку нагороду, якої він справді заслуговує за своє віддане і ревне служіння Церкві Христовій.
Усі ті, хто знав, любив і поважав духовного наставника – протоієрея Миколая Вишенського, молитовно приєднуються до нас у зверненні до Милосердного Господа за вічний спокій його душі.
Клірик храму «Введення в храм Пресвятої Богородиці», протоієрей Григорій Фоя, кандидат богослов'я.