Цього дня – Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, або Святе Богоявлення, дванадесяте неперехідне торжество.

Його встановлення відноситься ще до апостольських часів. Древня назва – Феофанія, що грецькою означає Богоявлення. Напередодні, 18 січня – суворий піст.
Тридцять років Ісус Христос жив у Назареті зі Своєю Пречистою Матір’ю і старцем Йосифом. Потому Він прийшов на Йордан, щоб охреститися.
«І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані. І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мк. 1:9–11).
Після хрещення Ісус явив Себе світу як Син Божий. Богоявлення відкрило нам велику тайну Святої Тройці.
Чому ж цей день називається Богоявленням? Тому, що Христос став відомим не тоді, коли народився, а коли хрестився. Про це говорить Іван Предтеча: «…Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим» (Ін. 1:33).
У пам’ять про те, що Спаситель Своїм хрещенням освятив воду, звершується водосвяття: напередодні Богоявлення вода освячується в храмах, а в сам день – у водоймах. Святитель Йоан Золотоустий так говорить про це: «…Всі, почерпнувши води, приносять її додому і зберігають увесь рік; і відбувається явне знамення: ця вода у своїй сутності не псується протягом довгого часу, а залишається свіжою, начебто тільки що взятою з джерела».
Богоявленню передує навечір’я (Хрещенський святвечір), служіння якого схоже на чин навечір’я Різдва (великі царські часи, літургія з вечірнею). В кінці відправ звершується перше освячення води, яка по-грецьки називається «агіасма», тобто «велика святиня».
У сам празник вода освячується в хрестоподібній ополонці – «йордані». Біля неї, за змогою, з льоду роблять хреста заввишки до 2 м. Ходу для освячення води на природних водоймах називають «хресним ходом на Йордан». Водохресна вода має бути в домі кожного православного християнина. Її зберігають здебільшого біля ікон; уживають переважно натщесерце.