Сьогодні Свята Православна Церква починає молитовний і богослужбовий шлях до свята Світлого Христового Воскресіння. Неділя про митаря і фарисея, на самому початку цього шляху, нагадує нам, що посилена молитва, милостиня, піст і відвідання храму є лише засобами освячення людини та наближення до Бога.

Головним персонажем цієї притчі є не лицемірний фарисей і навіть не смиренний митар. Головний персонаж цієї притчі – Бог. Молитви фарисея і митаря показують, що вони по різному бачать і сприймають Бога. Для фарисея, Бог є істотою, що встановлює для людей певні правила, за виконання яких нагороджує, а за не виконання карає. Фарисей, завжди був успішним, до найменших дрібниць, тримався правил і тому вважав, що заслуговує на винагороду.

Для митаря Бог також є істотою, що встановлює певні правила, але він, митар, їх не додержався і тому вважає себе гідним покарання, але просить про милосердя…

Сучасні фарисеї гуртуються не лише в храмах. Більшість з них є поза Церквою. Ці люди говорять: “Можливо я і не святий, але значно кращий тих лицемірів, що збираються у церквах”.

Смирення не означає самоприниження. Покаяння в гріхах не має нічого спільного з вибаченнями за сам факт буття. Гріх є не лише порушенням Волі Божої, але і перекрученням самої природи людини. Покликання кожного християнина – уподібнюватися Богові.

Притча про митаря і фарисея є своєрідною пасткою яку не можливо оминути. Тої ж миті, як читач починає розуміти притчу і засуджувати гордливого фарисея, сам впадає у фарисейство.

Боже – будь милостивим до нас грішних. Амінь.