Перше ніж зцілити сина, Господь зцілює батька. Бо перебуваючи у розпачі, батько чіпляється за ще одну надію, він приходить до Господа і просить Його: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердся над нами»

«Якщо можеш…» – в цих словах ми бачимо сумнів та маловір’я. Батько від щирої душі бажає, щоби його дитина зцілилася, звільнилася від гнітючої та страшної хвороби. Скільки разів він надіявся не на Бога, а на всякого роду лікарів, цілителів. Навіть до апостолів він прийшов зі своєю бідою не як до виконавців Божої волі, а як до небачених досі чудотворців. Вони бажали допомогти, але не змогли, тому що зіткнулися зі стійким невір’ям батька.

Господь звертається до нього зі словами підбадьорення: «…все можливо тому, хто вірує» (Мт. 9:23). Зцілення сина можливе за однієї єдиної умови: необхідно мати сильну і стійку віру у Божу всемогутність і Його безкінечне милосердя до людського роду. Ці слова  благодатно подіяли на душу батька, він в сльозах припав до ніг Спасителя і від усього серця вигукнув: Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству.

Господь зцілив юнака, вигнав з нього диявола, й він став здоровим. І щасливі, безмежно вдячні Богу, батько і син відходять із заспокоєнням та невимовною радістю.

Всім нам в ці дні Великого посту наша Церква ще раз нагадує про те, що кожній людині, котра прагне до кращого, прагне виправити свої недоліки, очистити гріхи, беззаконня, пристрасті, котрі живуть, як змії, в нашому серці, неможливо їх вигнати з себе без молитви і посту. В ці дні Великого посту не потрібно зневірюватися, а пам’ятати, що піст – це фундамент для цілого року, бо те, що ми посіємо – те і пожнемо.