Дорогі владики, отці, брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Нині знову ми подумки стоїмо біля ураженої невимовним горем Діви Марії, між тими жінками, які до останнього подиху були біля Спасителя і стали свідками Його поховання у гробі. Через євангельські читання та тексти богослужінь цих великих днів страсного тижня ми вірою долаємо простір і час та духовними очима бачимо і Тайну вечерю, і молитву Спасителя у Гефсиманії, і судилище над Христом, і Його розп’яття, смерть та погребіння.
Це не просто емоційні відчуття чи плід дії нашої уяви. Зазвичай давні історичні події, трагедії та тріумфи постатей минулого згадуються як щось нехай і важливе для людства, але віддалене від сьогодення. Події, які ми нині згадуємо та вшановуємо, свідками яких ми стаємо – мають реальне і безпосереднє значення для сьогодення кожного з нас і кожного з нас стосуються.
На Тайній вечері Господь Ісус Христос встановлює Євхаристію – центральне таїнство в житті Церкви, шлях і спосіб для людини бути причасною Богові та завдяки цьому оновлюватися і мати життя вічне. Ту Євхаристію, учасниками і причасниками якої ми маємо можливість бути під час кожної літургії.
На Голгофі Син Божий приносить хресну жертву, беручи на Себе гріхи світу – а це означає, що і наші з вами гріхи. Христос приймає розп’яття і смерть не лише за все людство, але окремо і безпосередньо за кожного з нас. Він проливає за нас Свою кров, терпить страждання, тілом кладеться до гробу, а душею сходить аж до пекла.
Нині ми стоїмо перед плащаницею, яка є іконою, зображенням померлого Спасителя. Але духовно ми стоїмо не біля ікони, не біля символу, але біля Самого Христа померлого. Ми є свідками і учасниками поховання Його. Ми разом з Йосифом і Никодимом піднімаємо тіло Господнє і несемо його, звершуючи поховальний обряд. Ми разом з Марією та апостолом Іоанном дивимося на гробницю, на великий камінь, який ніби назавжди відділяє живих від померлого Ісуса.
Все це звершується заради нас. Бо ми приречені гріхом на смерть. Ми через гріхопадіння опановані злом, підкорені йому, як раби своєму володарю, від тиранії якого не маємо здатності самі визволитися. Хрест – це вирок для нас, бо ми, вчиняючи гріх, стаємо злочинцями, подібними до розіп’ятих поруч зі Спасителем розбійників, які отримують відплату за свої злі діла. Гроб – це місце, до якого ми маємо бути покладені, бо смерть має над нами владу.
Але Христос приймає на Себе покарання за наш гріх. Він приймає розп’яття для того, щоби звільнити нас від справедливого осудження, помилувати, подати спасіння. Він розбиває врата пекла, руйнує твердиню зла, розриває кайдани смерті – щоби ми були вільними та мали життя вічне. Він кладеться до гробу на три дні для того, щоби зі славою вийти з нього, як переможець. Як Той, Хто подолав смерть, і цю перемогу над нею дає кожному з нас.
За три дні ми будемо прославляти Воскресіння Христове, прославляти цю велику історичну перемогу. Але її значення, глибину усвідомлення того, що тоді, в минулому, відбулося заради кожного з нас, ми можемо отримати лише пройшовши разом зі Спасителем весь шлях аж до цього місця. Бо Воскресіння Христового немає без Голгофи і гробу, торжества немає без хресної жертви. І ми самі, як заповідав нам Господь, повинні взяти хрест свій, йти за Ним, пити чашу страждань, бути вірними Отцю Небесному та виконувати волю Його, смиряючи себе навіть до смерті. Лише цим шляхом, ставши причасниками смерті Христової, ми будемо причасниками і Його торжества у воскресінні.
Тож поклонімося гробу Господньому, поклонімося розп’ятому і померлому за нас Сину Божому, віддаймо шану Тому, Хто безвинно постраждав за нас аж до смерті. Піднесімо молитви, прославляючи подвиг Спасителя. Щоби ставши причасниками Його смерті – бути і правдивими причасниками Його переможного воскресіння.
Амінь.