Дорогі брати і сестри!
Христос воскрес!

Знову лунають ці радісні та життєстверджувальні слова як продовження ангельської звістки, яку вперше почули на світанку жінки-мироносиці біля порожнього гробу Господнього: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Лк. 24: 5–6).

Три дні тому з плачем, болем у душі та страшною скорботою вони супроводжували поховання розіп’ятого на хресті та померлого Господа Ісуса Христа. Вони бачили великий камінь, привалений до дверей гробниці. Поспішали жінки-мироносиці рано-вранці у перший після суботи день власне для того, щоб виконати свій обов’язок перед померлим – намастити, за звичаєм юдейським, пахощами тіло спочилого на віки. Але камінь вони знаходять відваленим, гробницю – порожньою, замість сторожі людської їх зустрічають ангели небесні, замість скорботи їхні серця наповнюються радістю та надією.

Сталося все це майже дві тисячі років тому, але знову і знову ми згадуємо воскресіння Христове, з року в рік ми з особливою урочистістю прославляємо цю подію для того, щоб надихнутися цими радістю й надією.

Символічно, що, за церковним звичаєм, богослужіння з нагоди Пасхи розпочинаються в час, коли навколо панує ще нічна темрява, а завершуються тоді, коли вже сходить сонце. Передує нашій нинішній урочистості Великий піст, який розпочинається ще в дні зимового сну природи, а завершується тоді, коли вона оживає весняним оновленням, символом чого для нас стають віття Вербної неділі, з якими ми святкуємо Вхід Господній до Єрусалима. Все це нагадує нам про перехід від темряви до світла, від смерті – до життя, від плачу та скорботи – до радості, від тимчасового існування в світі цьому – до вічного блаженного життя у віці майбутньому.

Воскресіння Христове – поворотний момент всієї людської історії. Від початку, коли через гріхопадіння прабатьків Адама і Єви смерть увійшла в наше буття, прагнення перемоги над нею, її подолання супроводжувало людство. Невідворотність смерті була фактом, відомим для усіх, але так само всі відчували її протиприродність, неправильність. Адже Бог створив людину не для смерті, що завершить кілька десятиліть існування в турботах і скорботі, але для життя вічного. Отже, сам факт смертності глибоко суперечить нашій природі, і ми, коли стикаємося з нею, це особливо відчуваємо. Сум, плач, біль розлуки, горе втрати – все це ознаки протиприродності смерті для людини.

Саме тому віддавна людство шукало й продовжує шукати способів подолання смерті. Жертвоприношення ідолам та магічні ритуали, особливі поховальні обряди, намагання всіляко зберегти тіло чи, навпаки, якнайшвидше розвіяти прах його залишків, встановлення пам’ятних знаків і будівництво споруд, які існуватимуть упродовж століть, нагадуючи про будівничих, – усе це мало на меті дати відчуття вічності та надію на неї тоді, коли смерть прийшла і забрала нову жертву.

Жодні обряди та заклинання, жодні людські зусилля не здатні повернути мертвого до життя. Для цього потрібна сила і влада божественна, які є лише у нашого Творця. Щоб подолати смерть, Син Божий втілюється, єднає у Своїй Божественній Особі дві природи, істинний Бог стає також істинною Людиною, аби не одного чи декількох і лише на певний час врятувати від смерті, але щоб зруйнувати саму її основу, позбавити її тиранічного панування над усім людством і відкрити двері для життя вічного для всіх.

Нині з такою урочистістю й піднесенням ми відзначаємо не лише воскресіння Христове як історичну подію повернення до життя Спасителя, Якого злоба людська розіп’яла на хресті, а ми святкуємо самої смерті умертвлення, ми прославляємо руйнування воріт пекла та знищення вічних кайданів. Христос воскресає не просто як людина, що була мертвою і чудесно повернулася до життя, подібно до Лазаря Чотириденного, а Він воскресає як родоначальник оновленого людства – безсмертного і вічного. Людства, над яким смерть не має влади, людства, яке не зв’язане кайданами пекельними і яке не приречене до вічного страждання в темряві зла.

Ще ніч триває, але день наблизився. Ще навколишня природа зв’язана сном, але вже пробуджується вона, являючи радість оновленого життя. Ще горе та страждання наповнюють наше буття, і смерть кожного дня забирає від нас нові жертви, але воскресіння Христове дає нам упевненість у тому, що розлука з померлими – явище тимчасове, і настане час, коли ті, хто в гробах, оживуть для вічності.

Усвідомлення цього, віра в перемогу життя допомагають нам боротися за правду і добро навіть тоді, коли боротьба ця надзвичайно важка і може здаватися безнадійною. Жінки-мироносиці втратили улюбленого Учителя, розіп’ятого на хресті та покладеного до гробу, але не втратили любові та надії, тому й почули радісну звістку про воскресіння і сподобилися стати першими його проповідниками.

І ми як християни серед темряви віку цього не втрачаємо любові та надії. Ми чекаємо загального воскресіння померлих та сповідуємо, що Христос переміг смерть і дарував людству життя вічне. Водночас це спонукає нас усвідомлювати свою власну відповідальність, адже вічне життя буде не для всіх однакове. І лише від кожного особисто залежить, яку вічність ми оберемо: блаженну, призначену для праведників, до якої кличе нас Христос, чи страждання, призначені для диявола і слуг його.

Такі міркування завжди мають супроводжувати нас, дорогі брати і сестри, але з особливим відчуттям ми розмірковуємо про значення воскресіння Христового в цей час, коли український народ переживає наслідки війни, принесеної чужинцями до нашого дому. Страждання, руйнування, смерть – все це ворог приніс на нашу мирну землю, бажаючи повернути український народ до рабства, в якому тримав нас у попередні століття.

Сила зла є тимчасовою, а перемога правди і добра – вічні. В цьому нас переконує та утверджує воскресіння Христове, тому серед горя й страждань, серед болю та втрат ми нині святкуємо. Ми плачемо за нашими полеглими новітніми героями, за нашими звитяжними захисниками, які віддали життя на полі бою за свободу й незалежність України, за нас із вами та за майбутнє наступних поколінь українського народу, але плач наш заспокоюється впевненістю у воскресінні, коли наші герої за виняткову жертовну любов отримають нев’янучий вінець слави.

Сьогодні ми в молитвах згадуємо всіх постраждалих, поранених, вигнаних із рідного дому, всіх, хто святкує Великдень в умовах тимчасової окупації, у полоні, під владою ворога. Нехай радість Воскресіння Христового світлом надії на перемогу й відновлення осяє і вас у цей важкий час.

Ми з удячністю згадуємо нині тих, хто виявляє співстраждання, допомагає біженцям та всім, хто має в чомусь якусь потребу. Ми вдячні всім нашим союзникам та людям доброї волі, адже завдяки їхній підтримці Україна успішно протистоїть російській агресії та продовжує боротьбу за свою власну свободу та за краще майбутнє для всього світу.

Від святинь Золотоверхого Києва до всіх куточків України та по цілому світу ми ширимо наші вітання зі Світлим Христовим Воскресінням та ділимося власною радістю з усіма.

Наші особливі вітання – захисникам України, звитяжним воїнам, які наближають нашу перемогу. Нехай Господь допомагає вам у боротьбі за правду та благословить перемогою!

Вітаємо Президента України та всіх, хто у столиці й на місцях служить українському народу. Нехай ваша праця має успіх та принесе добрі плоди!

Вітаю всіх вас, дорогі брати і сестри, та бажаю, щоб світло віри й надії в наших душах завжди підживлювалося від того духовного світла, яке побачили й відчули жінки-мироносиці в порожньому гробі, де ангели сповістили для них і для всього світу та на всі часи:

Христос воскрес!

Епіфаній,
Митрополит Київський і всієї України

Пасха Христова, 2023 рік,
м. Київ