Сьогодні ми згадуємо урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. Люди встеляли дорогу пальмовим гіллям, вигукували: “Осанна! Благословен Той, Хто йде в ім’я Господнє!” Вони чекали Царя, Визволителя. Але кого вони бачили? Чоловіка на ослі, без армії, без золота, без сили в земному розумінні. Він прийшов не таким, яким Його уявляли. Так само і сьогодні ми часто чекаємо рішень — сильних, миттєвих, видимих. Ми хочемо, щоб зло було покаране негайно, щоб правда перемогла голосно, щоб мир настав швидко. Але Христос іде інакшим шляхом. Він не нав’язує Себе, Він приходить тихо, лагідно, але глибоко — в серце кожного. Тоді, в Єрусалимі, Його не впізнали. А сьогодні — чи впізнаємо ми Його? Ми можемо втратити Його голос серед шуму новин, соціальних мереж, серед нашого страху чи розчарування. Але саме сьогодні, коли світ нестабільний, коли ми втомлені війною, кризами, втратами — Христос знову приходить. І не для того, щоб одразу змінити все довкола, а щоб змінити нас ізсередини. Вербна неділя — це не лише про свято. Це про виклик. Чи готові ми прийняти Царя, Який не завжди дає те, що ми хочемо, але завжди дає те, що нам потрібно? Чи дозволимо ми Йому не просто увійти в місто нашого життя, а й залишитися в ньому як Господь? Сьогоднішні “гілки” — це не тільки верба, а й наші рішення, наша віра, наш вибір. Тож зустрічаймо Його з відкритим серцем. Не лише в храмі, а в домі, на роботі, в телефонних розмовах, у добрих справах, у молитві за Україну, за мир, за ближніх.