7 січня Православна Церква святкує Різдво Христове, духовно прославляючи Господа нашого Ісуса Христа. Знову в наших храмах лунають слова: «З нами Бог, розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Цього святкового дня особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день – незвичайний. Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної історії щирим і сповненим радості привітанням: «Христос народився – славімо Його!».

Свято це належить до числа дванадесятих празників, але, на відміну від інших, святкується Церквою з особливо вираженою величністю та торжеством. Різдво Христове вважається другою Пасхою (в древніх Типіконах під 25 грудня/7 січня є надпис: "Пасха. Свято тридневне").

Напередодні свята у Свято-Введенському храмі було відправлено Всенічне бдіння з чином благословення хлібів, яке згідно церковного уставу розпочалося Великим повечір'ям. Богослужіння звершив настоятель храму протоієрей Сергій Петленко у співслужінні протоієрея Григорія Фої й священика Василя Білика, а богослужіння Всенічної закінчилися Різдвяними колядками.

У сам день Різдва Христового, 7 січня 2013 року,  святкову Божественну літургію звершив настоятель, –  протоієрей Сергій Петленко у співслужінні духовенства храму. За Літургією своїм милозвучним співом радував парафіяльний хор Свято-Введенського храму. Після читання Євангелія священик Василь Білик зачитав Різдвяне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Після відпусту Літургії отець Сергій усіх присутніх парафіян привітав з величним празником і закликав вірних провести це свято у духовній радості, возвеличуючи новонародженого Христа, а також пояснив значення втілення Христа Спасителя для кожного з нас.

У різдвяних святкуваннях важливе місце займають театралізовані вистави, що відтворюють подію пришестя Сина Божого. Такі дійства називаються «вертепом», що у перекладі з церковнослов’янської мови означає печера і вказує на місце народження Спасителя.

Після служби Божої і у нашому храмі відбувся святковий вертеп, підготовлений учнями парафіяльної Недільної школи, в якому ще раз був прославлений народжений Богомладенець Христос.

Богослужіння закінчилося святковими колядками.

Христос народився! Славімо Його!

Історія свята.

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодня, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це певно щодо Сірії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святкували, як і на Сході, 6 січня. 

Перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо. 

Вирішальну роль у впровадженні окремого світа Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше святковано Різдво окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. видно, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий (V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов (V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. 

Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. 

У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва. 

 Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами

Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів — день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день. 

 Історія встановлення дати

Проте саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився 5 чи 6 років скорше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали — між іншим — також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки? 

Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви не раз указували на символічне значення цього дня. Св. Іоан Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця. ...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив». 

Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жадних вказівок на те, чим він цю дату обгрунтував. 

Пізніше, день народження Христа в'язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво.

Тропар, гл. 4: Народження Твоє, Христе Боже наш, / увесь світ осяяло світлом розуму, / бо на ньому ті, що звіздам кланялися, / звіздою навчалися / поклонятися Тобі, Сонцю Правди, / і визнавати Тебе, що Ти є Схід з неба. / Господи, слава Тобі!

Кондак, гл. 5: Діва днесь Пресущественного народжує, / і земля вертеп Недосяжному приносить, / ангели з пастухами славословлять, / а волхви за звіздою подорожують, / бо ради нас народилось мале Дитятко, Предвічний Бог.

Замість Трисвятого: Усі ті, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.

Задостойник: Величай, душе моя, / чеснішу і славнішу від горніх воїнств / Діву пречисту, Богородицю. Таїнство бачу я дивне і преславне: / небом — вертеп, / престолом херувимським — Діва, / оселею — ясла, / що в них положився / Неосяжний Христос Бог. / Його ж, оспівуючи, величаємо.

Величання: Величаємо Тебе, Життядавче Христе, що ради нас нині тілом народився від непорочної і пречистої Діви Марії.