22 травня у церковних календарях відзначається як день перенесення мощей Святого Миколая Чудотворця з Лікії до італійського міста Бар (до українського церковного календаря це свято введено Митрополитом Єфремом наприкінці ХІ століття).

У народі Миколай Чудотворець – один з найшанованіших святих. Свята в його честь відзначають двічі на рік: весною – 22 травня і зимою – 19 грудня.

В XI сторіччі грецька імперія зазнавала лихоліття. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Оcквернення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті - все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп - 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.

Значення благодатного посередництва перед Богом великого угодника Божого висловлює давній укладач життєпису, за словами якого святитель Миколай вчинив багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагав знедоленим, від потопу рятував, з глибин морських сухими виносив, вберігав від тління, повертав додому, звільняв від тютемних кайданів та смертної кари, багатьом подавав зцілення: сліпим повертав зір, кривим – ходіння, глухим – слух, німим – голос. Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагатив, голодним подав їжу, усім допомагав при кожній потребі. Він – теплий заступник і швидкий захисник. Всім, хто до нього за допомогою звертається, допомагає. Про славу великого цього Чудотворця і його чуда знає Схід і Захід і всі кінці землі. 

Життя святого Миколая, Чудотворця мірлікійського

У перекладі з грецької ім`я Миколай означає ”той, хто перемагає народ” – на інших мовах – Ніколас, Ніклас, Клаус, Мікулаш, Міклос, Ніхол, т.д.

Першу біографію святого Миколая написано в IX столітті, але більш відома біографія Святого, написана в Х столітті Метафрастесом.

Святий Миколай народився близько 270 року в місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії. Після смерті єпископа міста Міри, головного міста Лікії, (зараз м. Демре в Туреччині) він був обраний єпископом цього міста. Батьки святого Миколая належали до одного з найвідоміших та найбагатших лікійських родів. Довгі роки в них не було дітей. Миколай був їхнім єдиним, вимоленим сином. Благочестиві батьки дбайливо виховували свого сина в християнському дусі, а дядько Миколая, який був єпископом патарським, дбав про його освіту.

З юних літ Миколай відзначався глибокою побожністю, піклувався про вбогих та нужденних і, згідно з рішенням своїх благочестивих батьків, вибрав духовний сан. Близько 300 р. в Мірі вибухла велика епідемія. Миколай, незважаючи на небезпеку, допомагав хворим, утішав їх. Під час цієї епідемії померли його батьки. Миколай успадкував велике багатство, яке роздав бідним і нужденним. Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Не дивно, що з його ім’ям пов’язана традиція, яка сягає XII століття – давати допомогу та стипендії в школах. Пізніше цей звичай перетворився в дарування, особливо дітям, у надвечір’я святого Миколая подарунків. Зараз, під час цього гарного і повного глибокого значення звичаю, святого Миколая часто зображують у вигляді Санта Клауса. Проте християни повинні знати і пояснювати своїм дітям, звідки походить цей звичай – дарувати їм подарунки в день святого Миколая, та ким був цей Святитель. (мається на увазі святого Миколая, що святкується взимку)

Святий Миколай був прикладом християнського життя, на практиці прагнув реалізувати подвійний аспект християнської любові – Бога та ближнього і робив це так, як написано в Євангелії: “Нехай не знає ліва рука, що дає права”(Мт 6, 3), “Не показуйте своєї праведності перед людьми, щоб вони вас бачили і хвалили за те; нехай знає про ваші добрі діла лише Отець Небесний”(пор. Мт 6, 1-4).

Згідно з легендою, після смерті єпископа міста Міри, довколишні єпископи та народ радилися про те, кого обрати владикою Міри. Розповідають, що архієпископ мав видіння, щоб на владику треба вибрати і висвятити чоловіка, який перший прийде вранці до церкви на молитву, бо це буде доброчесна людина, яка горить любов`ю до Бога та свого ближнього.

Першим, хто прийшов до церкви на молитву, був Миколай, якому архиєпископ сказав, що він має стати новим єпископом. Миколай вважав, що це – Божа Воля, тому що й сам мав уві сні дивне видіння: Ісус Христос передав йому святе Євангеліє, а Божа Матір – єпископський омофор. Коли він встав рано вранці, щоб піти до церкви і просити у Бога просвітління, як зрозуміти цей сон, його сповістили, що він поставлений єпископом міста Міри.

У цьому високому сані святий Миколай не тільки не змінив своєї милосердної поведінки, навпроти, його добчесність ще більше засяяла.

Кожного року 1 вересня святий владика Миколай збирав духовенство на Собор, радився про потреби народу, наказуючи піклуватися про бідних. Сам владика жив дуже скромно, ревно працював над спасінням своєї пастви, з любов`ю допомагав у біді й смутку.

Так, коли імператор Костянтин І Великий несправедливо засудив на смерть трьох юнаків, святий Миколай відправився в Константинополь і врятував юнаків від смерті. Цю історію розказують ще й так: якось мер міста Міри взяв хабар і засудив на смерть трьох невинних людей. У той час, коли кат хотів їх стратити, з`явився святий Миколай і затримав виконання вироку. Потім так переконливо розмовляв з мером, що той не тільки признався в нечесності, але й попросив вибачення.

Іншим разом, один патарський чоловік втратив всі свої гроші і хотів пустити своїх дочок на злу дорогу. Щоб допомогти цій родині, святий Миколай потайки підкинув до їхньої хати мішечок золота. Так він робив тричі. Дівчата скористалися цією допомогою, і всі три чесно вийшли заміж. Тому часто на іконах святий Миколай зображений з трьома мішечками золота.

А ось випадок спасіння голодуючих. Коли в місті Мірі настав голодомор, святий Миколай молився і ревно просив у Бога допомоги. Саме в цей час на Сицілії одному торговцеві хлібом уві сні з’явився святий Миколай, який дав йому гарний грошовий завдаток та замовив корабель хліба для голодуючих у Мірі. Прокинувшись, купець, на своє велике здивування, знайшов у своєму кулаку гроші і остаточно переконався, що це був не звичайний сон, а Боже об’явлення. Купець одразу ж наповнив корабель хлібом, приплив до Міри, де святий Миколай купив у нього цей хліб для голодуючих.

Розповідають, що святий Миколай врятував своєю молитвою рибалок під час бурі на морі. Господь почув молитву Святого, і буря затихла. Тому й сьогодні моряки й рибалки просять у святого Миколая заступництва у Бога, а в багатьох краінах на березі моря побудовані храми на його честь.

Іншим разом святий Миколай воскресив трьох дітей, яких убив і законсервував в бочці готеляр. Тому часто святий Миколай зображений на іконах із дітьми в кошику. Грецькі історики та святий Григорій Великий свідчать, що на початку ІV століття, під час гонінь християн Діоклетіаном та Максиміліаном святий Миколай продовжував проповідувати Христа і був ув`язнений за віру. Тільки в 313 році, коли імператор Костянтин Великий дав Церкві свободу, святий Миколай повернувся до своєї пастви.

Святий Миколай брав активну участь в І Соборі в Нікеї (325 р.), під час якого було встановлено догмат про Святу Трійцю та засуджено помилки Арія, котрий заперечував Божественну природу Ісуса Христа.

Святий Миколай помер 6 грудня близько 345 – 352 рр. у м. Міра. Тіло його було покладене з великою пошаною в церкві міста Міри, де спочивало до 1087 року. На його честь установлено окреме свято.

 Мощі святого Миколая у Свято-Введенському храмі м. Києва

Частинка мощей святителя Миколая знаходяться також і у нашому храмі. Привезена ця частинка мощей була у 2011 році з Франції та постійно перебуває у ковчегу з іншими святинями храму. Святитель Миколай  у небесній славі вихваляє Бога, а ми, вихваляючи святого на землі, прослявляємо Бога, бо це Він вдосконалював чесноти святого. Вшанування земних мощів виражає нашу християнську віру у воскресіння тіла та нашу любов до святого. Щочетверга у храмі відправляється  Вечірня з акафістом до святителя Миколая (17:00).