Одна з найчарівніших споруд XVIII ст. - київська Покровська церква на Подолі. Вона розташована на території садиби, обмеженої зі сходу вулицею Покровською (колишня Зелінського), з півдня - провулком Покровським, а з заходу - вулицею Боричів Тік.

Архітектурний ансамбль Покровської церкви складається з власне церкви XVIII ст., двоповерхової прибудови, облаштованої з західного фасаду на початку XIX ст., і дзвіниці, збудованої у другій половині XVIII ст. Із заходу і частково з півночі двір огороджений цегляним парканом з воротами, з півночі та зі сходу по вулиці Покровській - металевою решіткою на ажурній цегляній парапетній стіні. В центрі знаходиться цегляна аркада з ворітьми і хвіртками.

За композицією церква належить до українських триверхих тризрубних храмів. Будівля виконана в стилі українського бароко відомим архітектором Іваном Григоровичем-Барським. Деякі дослідники історії Києва вважали, що на місці сучасної Покровської церкви знаходився кляштор Бернардинів, який стояв під Андріївською горою. Вперше кляштор Бернардинів згадує у своєму описі Гійом Боплан.

Неподалік від існуючої в наш час будівлі з середини XV ст. стояла вірменська церква Різдва Богородиці, яка згоріла у 1651р. [44, с 97].

У 1685 р. на її місці будують нову дерев`яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка зображена на плані Ушакова 1695 р. В "Официальной ведомости киевоподольской прототипии" від 2 квітня 1784 р., опублікованій у "Киевских епархиальных ведомостях" 1862 р., про дерев`яну церкву Покрови Богородиці мовиться: "Церковь во имя Покрова Пресвятое Богородицы состроена в 1685 г. старанием и иждивением киевского купца Николая Ивановича Геркавиота" [27].

Відносно року будівництва сучасної кам`яної церкви існує дві версії: перша - 1772 р.; друга - 1766 р. Л. Похилевич вважав, що сучасний кам`яний храм Покровської церкви збудований у 1772 р. [50], цієї ж точки зору дотримувалися М. Захарченко [23, с 192],К. Шероцький [75],М.Сементовський [60]. Проте М. Закревський, посилаючись на ту ж "Официальную ведомость киевоподольской прототипии", повідомляє, що"состроена Покровская церковь в 1766 году" [22, с. 717]. Цю думку поділяють і сучасні дослідники, наприклад, М. Холостенко в статті "Іван Григорович-Барський - зодчий Києва XVIII ст." [73], Г. Логвин у путівнику "Київ" 1967 р. [37, с 181-184]. У 1970-х рр. тривали ремонтно-реставраційні роботи храму, а також проводилися історико-бібліографічні дослідження. У 1971 р. було складено історичну довідку Р. Каргородським, де наводилися нові історичні факти. В одній із архівних справ ЦДІА України згадується "Дополнение инженера-майора Бибикова о краже строительного материала у Михайловских ворот (Михайловский Золотоверхий собор) священником Покрова Пресвятой Богородицы, датированный июнем 1766 года" [27]. В іншій архівній справі, знайденій цим же дослідником в Державному архіві м. Києва, події розгортаються 1 травня 1784 р.: "Церковь во имя Покрова Богоматери в два этажа каменная с оградой деревянной... первая деревянная состроена в 1685 году коштом киевского мещанина Николая Ивановича Геркавиота, по обветшанию коей в 1766 году выстроена в два этажа каменная, внизу святого апостола Иакова Алфеева, а в верхнем - Покрова Пресвятой Богородицы сообща доброхотства". Документ підписаний священиком Симеоном Глятиковським. Таким чином, зіставивши усі вищезгадані факти, можемо стверджувати, що 1766 р. і є роком будівництва Покровського храму.

У давнину, ще до монголо-татарської навали, вважалося, що Божа Мати є покровителькою над Руссю. Пізніше майже по всій Україні будувалися храми на честь Святої Покрови, а зображення Покрови Божої Матері стає патронатним для українського козацтва. Таким чином, мова йде про церкви найвпливовішої суспільної сили того часу на Україні - козацтва.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці відзначається 14 жовтня за новим стилем (1 жовтня за старим). Історія виникнення такого значного для України свята своїм корінням поринає в глибину століть.

За царювання Лева VI Філософа (886-911) у 910 р., під час вторгнення сарацинів до Грецької імперії, святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній, перебуваючи 1 жовтня у Влахернському храмі в західному передмісті Константинополя, де зберігалися ризи Богородиці, на всеношному недільному співі побачили у повітрі чудесне явлення Пресвятої Діви Богородиці в оточенні пророків, апостолів і ангелів. Вся осяяна сонячним світлом, вона молилася за грішників і покривала християн чесним своїм омофором. Побачивши таке дивне видіння, Андрій звернувся до свого друга, ченця Єпіфанія: "Чи бачиш ти, брате, царицю і богиню всіх, яка молиться за весь світ?" Той відповів: "Бачу, святий отче, і жахаюсь".

Потім на їх очах Богородиця зняла свій омофор, який став таким великим, що, взявши його в руки, Вона змогла покрити ним усіх, хто був у церкві, ніби боронячи людей від нещастя. Ця звістка, що миттєво розійшлася по всій країні, додала відваги воякам і мешканцям, що зрештою й допомогло відстояти незалежність Візантії. Власне ця історія й прислужилася до відзначення свята Покрови. Свято вважається великим: окрім Божої служби, православна церква відправляє акафіст Покрови Богоматері, де співається: "Радуйся, Радосте Наша, накрий нас від всякого зла чесним твоїм омофором" [34, с 42-43].

У християнстві омофор, або покров - довга, широка тканина, на якій виткано хрест, - розглядається як знак архієрейської відзнаки. її носять єпископи під час богослужіння. Як уже зазначалося, особливо святкувалася Покрова Божої Матері на Запоріжжі. Українські козаки вважали Святу Покрову своєю покровителькою. Існує переказ, що після зруйнування Катериною II Запорізької Січі у 1775 р. козаки, які пішли за Дунай під ласку турецького султана, взяли з собою образи Пресвятої Покрови.

Глибоко побожними людьми були запорізькі козаки, адже їм постійно загрожувала смерть у походах та війнах. Навіть під час церемонії посвяти до січового товариства кошовий вимагав, щоб неофіт перехрестився. А в прославленій на всю Європу Конституції Пилипа Орлика була введена стаття про православну віру.

Свято Покрови Божої Матері мало для запорожців надзвичайне значення. По-перше, під захистом Покрови Божої Матері вони не боялися ні ворожого вогню, ні грізних бур на морі, по-друге, під Покровом Приснодіви запорожці уникали спокус з боку підступного жіноцтва і свято дотримувалися своєї обітниці - захищати православну віру.

Видатний історик Д. Яворницький описував прагнення козацтва мати свій храм, де б вони не стояли табором чи куренем: «Віднайшовши який-небудь гарний острів серед Дніпра чи узвишений "ріг", тобто мис на березі річки, і влаштувавши на ньому свій Кіш, запорізькі козаки вибирали найгарніше і найвідкритіше місце, і на ньому, перш за все, споруджували церкву, найчастіше на честь Покрови Пресвятої Богородиці, а потім лишень бралися до інших необхідних будівель. Нехай пишається храм Божий в небесній височині, і нехай святі молитви летять від нас прямісінько до престолу Господа Бога»= [27].

Сонце заливало інтер`єри Божих храмів і, ставши навколішки, козаки молилися Вседержительці, прохаючи лише одного -захистити свою Вітчизну, бо зі сходу наступав москаль, з заходу йшли поляки з панськими посланцями, несучи католицизм і руйнуючи православ`я, а з півдня підіймав голову турецький султан, жадібно позираючи на багаті землі неньки-України.

В Україні свято Покрови поєдналося зі старими, ще язичницькими святами осінніх сватань та весіль, атому дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися: "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою". Зі Святою Покровою пов`язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. Наприклад, якщо на Покрову віє вітер з півночі, то це знак, що зима буде холодна, з великими хурделицями і снігами, а якщо з півдня - тепла, з відлигами. Також вважали, якщо на Покрову заспіває півень - це знак того, що господарство твоє подвоїться, чи й потроїться.

Особливо полюбляли тему Покрови Божої Матері українські іконописці. Не було на Україні хати, де б не висіли образи із зображенням Покрови Божої Матері. Одна із найбільш відомих українських ікон - "Покрови Богородиці з портретом Богдана Хмельницького", - датована кінцем XVIII ст., експонується в Національному художньому музеї України. На іконі зображена Богородиця, яка покриває омофором уклінних віруючих, що моляться. Під її покровительством, під лівою рукою, цар у зубчастій короні, обличчя його віддалено нагадує царя Олексія Михайловича, Богдан Хмельницький і дві жінки. Під правою - славетний єпископ Лазар Баранович, ще один архієрей і ченці. Постаті царя і єпископа, що стоять на першому плані, затуляють людей, які стоять за ними: їхні голови видно тільки частково. Лише обличчя гетьмана одразу привертає увагу. Богдана Хмельницького зображено таким, як на відомій гравюрі Гондіуса. Ми пізнаємо його по шапці з пір`ям, що стала вже класичною. Він молодий, квітучий, хвацький, з гордо піднятою головою, на відміну від царя він не молиться, а весело поглядає на глядача. Ще за життя Б. Хмельницький увійшов у легенди як сильна, вольова людина, справжній "хміль" народних дум. На іконі передано дух українства, використано улюблені кольори: синій, жовтий, червоний. Центр ікони - образ Богоматері з традиційним обличчям української молодиці. Особливо привертає до себе увагу фартух Богоматері, розмальований традиційними квітами: мальви червоні і білі, сині волошки. Саме ті волошки, що синіли серед неосяжних полів українського жита [8, с. 55].

Отже, в Києві, на Подолі, під Андріївською горою, будується церква в ім`я Покрови Богородиці.

Церква споруджується у часи розквіту стилю бароко, що найбільше відповідав менталітету української нації, її світосприйняттю і світобаченню.

В європейських країнах стиль бароко здобув визнання у XVII ст. - першій половині XVIII ст. В Україні він поширився в другій половині XVII ст. Колишню замкненість і ясне розчленування об`ємів замінила динамічна побудова архітектурних мас, пишна декоративність. Поєднання бароко з елементами народної архітектури стало основою своєрідного стилю "українське бароко". Соковиті форми, любов до пишного, гнучкого орнаменту, насиченість кольору - основні риси українського бароко. І. Грабар у книзі" О русской архитектуре. Исследования. Охрана памятников" особливо влучно охарактеризував стиль бароко:"... стиль барокко выработался в гигантский стиль, перед которым все преклонялись, в стиль решительно сметавший все идеалы и заветы ренессанса и властвовавший в Европе на протяжении целых двух столетий, ибо начало его относится еще к середине 16 ст., а конец к середине 18 ст." [15, с. 14].

Ю. Асєєв у книзі "Стили в архитектуре Украины" про бароко пише: "Стиль барокко был противоречивым и неоднозначным. Так, в разных странах он виражал идеи и дворянской культуры времен расцвета абсолютизма, и борьбы за национальное единство, и вкусы бюргерства" [6, с. 33-36]. Українське бароко характеризується своєрідними особливостями, зокрема використанням традицій народного мистецтва. Наприкінці XVII ст. у Києві будується багато громадських споруд. Зокрема на Подолі, в центрі головної площі, зводиться замість дерев`яної кам`яна ратуша з високою баштою зі шпилем і годинником, "центрованим" планом, фасадом, розчленованим пілястрами, вікнами, обрамленими типовими для бароко наличниками, і вхідним приміщенням з порталом і парадними зовнішніми сходами.

У 1747 р. розпочинається будівництво Андріївської церкви -архітектурного шедевра світового значення, вплив якого помітно буде відчутний в подальшому будівництві барокових храмів України. Вибір місця для будівництва був не випадковим - на домінуючій над Подолом горі. Стрункий силует хрещатої в плані церкви зі стрімкими, злітаючими вверх високими банями, що завершуються бароковою маківкою і чотирма тонкими башточками, встановлений на діагоналі підбанного квадрата, створюючи традиційне "пятиглавие", з усіх боків споглядається на фоні неба. Ошатність церкви, виконаної великим К. Б. Растреллі, підкреслена "обилием пластики, светлой гаммой бирюзовых стен, белых колон, золотых капителий и деталей декора" [6, с. 36]. Андріївська церква вплинула і на архітектурне рішення храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Автор будівлі - відомий український архітектор Іван Григорович-Барський - народився в 1713 р. у м. Києві на Подолі. Існує кілька гіпотез відносно походження відомого архітектора. За однією, його батьком був священик Києво-Подільської Успенської церкви, за іншою - він народився в сім`ї київського крамаря і був шостою дитиною в десятидітній родині. Однак останнє твердження є досить сумнівним, бо крамарі в Україні не могли мати подвійне прізвище - Григорович-Барський. Таке прізвище міг мати дворянин або священнослужитель. Корені родини Барських прослідковуються з початку XVII ст. До села Літки, що під Києвом, приїхало молоде подружжя. Це були втікачі з міста Барі. Місцеві жителі називали прибульців Барськими, що згодом стало основою для їхнього прізвища. Напевно, хтось із них був Григорович по батькові, отже, так і виникло прізвище Григорович з Барі - Григорович-Барський. І. Григорович-Барський здобув освіту в Києво-Могилянській академії. В атмосфері спілкування з людьми культури, людьми духовно багатими плекався і ріс талант молодого архітектора. М. Холостенко у статті "Іван Григорович-Барський - зодчий Києва ХУГИ ст." перераховує колег Барського по академії - відомих художників, живописців, графіків, архітекторів: Г. Левиць-кий, О. Антропов, О. Мігура, І. Зарудний, І. Галаховський, І. Щирський, О. Тарасевич та інші [73, с 44]. Однак найбільший вплив на молодого і талановитого архітектора справила архітектурна школа К. Б. Растреллі. Як уже зазначалося, непересічний талант молодого українця формувався у добу розквіту українського бароко, що й обумовило творчий вибір архітектора. Із біографічних даних маємо досить скупі відомості про його життя і творчість. У січні 1744 р. І. Григорович-Барський одружився, згодом став батьком великої родини, в якій народилося 15 дітей. У кінці 1740-х рр. починається службова кар`єра І. Григоровича-Барського на магістратській посаді. Зберігся власноручний запис архітектора:" 1749 года был урядником до полгода, а около года до окончания на инстигаторском званий, за бургомистерства Герасима Халявски и райцтва Михайла Ворониковича и Василя Жука" [32].

Великий вплив на творчість І. Григоровича-Барського мав талановитий російський архітектор А. Квасов. Андрій Васильович Квасов - один із тих російських професіоналів-архітекторів, які намагалися продовжити традиції петровського бароко в часи розквіту растреллієвської пишної, насиченої пластикою і декором, архітектури. А. Квасов приїздить на Україну будувати на замовлення Розумовських собор Богородиці в Козельці (1752 - 1763 рр.). За типом - це поставлений на "подклеть" дев`ятикамерний храм, що завершувався п`ятьма верхами. На відміну від, як правило, закінчених кутових "ячеек", в козелецькому соборі вони досягають висоти вінцевого карнизу, що надає композиції головного об`єму споруди цілісного характеру. Завершення маківок, як і форма ґаночків, типові для української архітектури. Ліпні деталі козелець-кого собору виконав І. Григорович-Барський, який працював разом з А. Квасовим. Згодом І. Григорович-Барський стає головним архітектором київського магістрату і можна без перебільшення сказати, що в другій половині XVIII ст. архітектура київського Подолу визначалася, в основному, його будівлями. На основі відомої епітафії, що, як стверджують дослідники, власноручно написав сам архітектор у період якоїсь кризи в житті, перераховуються будівлі, споруджені І. Григоровичем-Барським за життя: "...фонтан Самсона на Подоле, Кирилловский монастырь, колокольня Кирилловской церкви, церковь Красногорского монастыря около Золотоноши, колокольня Петро-Павловской церкви на Подоле, Покровская церковь, дом магистрата в Козельце, собор Рождества Богородицы в Козельце (вместе с Квасовым), здание бурсы, колокольня Успенского собора, Набережно-Никольская церковь и жилые дома бывшего греческого монастыря на Подоле..." [73].

Вивчення творчого спадку І. Григоровича-Барського і аналіз його творчого почерку здійснив М. Холостенко. Зокрема він визначив такі три головних особливості творчості архітектора, а саме: неабиякий розмах творчої діяльності і велику кількість збудованих об`єктів; споруди сконцентровані, в основному, в одному районі - на Подолі, який за тих часів був головним торговельно-економічним центром міста; високу культуру архітектурної майстерності, високу якість виконаних робіт, творчу самобутність, оригінальність робіт автора.

М. Кальницький в путівнику "Знакомьтесь: Киев. Подол" пише: " В облике стройного трехглавого храма просматривается влияние Бартоломео Растрелли. Достаточно сравнить закругленные фронтоны над апсидами у Покровской и Андреевской церквей" [26, с. 19]. І. Кіржаєва у буклеті " Іван Григорович-Барський у Києві" зазначає, що найвидатнішою спорудою І. Григоровича-Барського вважається Покровський храм Подолу [32].

Будівництво церкви розпочалося у 1766 р., а закінчилося 1772 р. Покровський храм відрізняється гармонійною єдністю, вишуканістю декоративного оздоблення, які засновані на творчому переосмисленні кращих традицій народної архітектури.

М. Холостенко зазначав: "Слід підкреслити, що він [Григорович-Барський] ніколи не був просто наслідувачем, він завжди зберігав свою творчу індивідуальність та історичні традиції української культури" [73]. Особливо це відчутно в архітектурі Покровського храму, який є типовою українською спорудою, аналогами якої можуть бути тризрубні українські дерев`яні церкви. В плані церква нагадує дещо витягнутий, за рахунок подовженої західної частини собору, хрест. Особливостями планувальної структури храму є напівкругла апсида з двома приміщеннями по краях і напівкруглі гілки трансепту. При такій об`ємно-просторовій побудові три бані, розміщені по поздовжній осі зі сходу на захід, вдало завершують Покровську церкву.

Деякі дослідники (М. Захарченко [23, с 258], М. Сементовський [60, с 271 ]) неправильно вважали, що Покровська церква певний час була п`ятибаневою. М. Шероцький, спростовуючи це хибне твердження, зазначає, що Покровський храм мав три бані, які символізували Святу Трійцю [75, с 192]. Г. Логвин у путівнику "Киев" пише: "Он [Григорович-Барский] ставит три купола по продольной оси, как это принято в украинских деревянных, трехкупольных храмах" [37, с. 175].

П. Юрченко в книзі "Дерев`яна архітектура України" зауважує, що в основу вирішення архітектурного об`єму церкви була покладена типова структура: три зруби, поставлені в ряд по поздовжній осі зі сходу на захід, складають типову тризрубну церкву, в якій середній зруб ширший і вищий за бічні [77, с 8].

Особливості церкви є її двоповерховість. Нижній поверх церкви - в ім`я апостола Іакова Алфєєва, а верхній - в ім`я Покрови Пресвятої Богородиці. Двоповерховість - один із основних композиційних засобів, властивих І. Григоровичу-Барському. Проте найбільшою оригінальністю і конструктивно-декоративною особливістю Покровської церкви є бічні входи - живописні ґаночки, без яких неможливо уявити жодної дерев`яної хати на Україні. А в ХVІ-ХVІП ст. ґаночки зустрічаються і серед споруд монументальної культової архітектури. До нашого часу на фасадах храму збереглися два ґанки. Однак Г. Логвин вважав, що спочатку ґанків було три: "... боковые входы Григорович-Барский сделал оригинально свежо в виде удивительно живописных крылец - ганков...Так же, вероятно, был устроен и главный, западный вход, к сожалению, уничтоженный во время пристройки с запада теплого храма" [37, с. 181-184].

Особливо багато декоровані стіни храму. Основний декор стіни - пілястри, які відіграють подвійну роль конструктивного і декоративного засобу. Кути церкви оформлені спареними, ніби накладеними одна на одну, пілястрами кориифського ордера. Вони розкріповуються, створюючи своєрідні пучки. Проте пілястри застосовуються не тільки в конструктивному плані, а і в образному сприйнятті будівлі. Про це свідчить, по-перше, гра світлотіней і тіні розкріпованих пілястр, які членуються не тільки збоку пілястр, а і у фризі. Ефект декоративного сприйняття церкви є надзвичайним. По-друге, на північному і південному фасадах притвору вікна вставлені нібито у виступ завширшки чотири метри у вигляді пілястр, які мають не тільки бічне членування, а й розкріповку у фризі. Г. Логвин у путівнику "Киев" писав: "Ни у кого, кроме Григоровича-Барского, этот прием не встречается" [37, с. 174]. Р. Каргородський в історичній довідці "Покровская церковь и колокольня" зазначав, що виявлені на тлі стіни пілястри підсилюють не тектонічний характер будівлі, а, по суті, декоративний. Ця гармонія конструктивно-декоративних принципів прослідковується в усіх елементах неординарного архітектурного мислення І. Григоровича-Барського [27].

Споруда має розвинений карниз, який колись розділяв церкву на перший і другий поверхи. І ще одна архітектурна особливість, яка характеризує творчість І. Григоровича-Барського, - закруглені гілки трансепту увінчані напівкруглими фронтонами, які повторюють в плані форму виступів. Такий прийом Григорович-Барський застосував і в спорудах у Козельці й біля Золотоноші. Західний фасад храму завершено трикутним фронтоном, над яким раніше було "сонце".

Сучасна Покровська церква без прибудови до західного фасаду має тридцять чотири віконних прорізи, які прикрашені як простими наличниками, так і трикутними сандриками. Три великих віконних прорізи північного і західного фасадів мають хрестоподібну форму і прикрашені сегментоподібними опуклими сандриками. Дванадцять круглих вікон північного, південного і західного фасадів розміщені у другому ярусі фасадних стін і прикрашені півциркульними сандриками.

На апсиді (східний фасад) - три величезні арочні прорізи, які розміщені трохи вище порівняно з вікнами других фасадів. Вони обрамлені наличниками з замковими каменями. Округлені сандрики спираються на витягнуті вертикальні волюти, що зв`язують їх з віконними наличниками.

Велика кількість віконних прорізів найбільш характерна для українських храмів. Зокрема це безпосередньо стосується храмів, збудованих на честь Покрови Божої Матері. Роль жінки в Україні надзвичайно велика. Ця традиція іде ще від скіфських баб, які стояли на всіх шляхах України як символи добра, плодючості, жіночої мудрості. За часів Київської Русі шанування Покрови Богоматері, як покровительки і опікунки, набуло широкого розповсюдження саме в Києві. Князь Ярослав Мудрий після перемоги над печенігами у 1036 р., збудувавши собор Святої Софії та церкву Благовіщення, віддає свою державу під опіку Богоматері. Величезна кількість віконних прорізів у храмах за часів Київської Русі свідчить про прагнення народу до світла, знань, Божої мудрості, яку можна осягнути через молитву до Бога, до чогось світлого, чистого, доброго [28].

Культові споруди України вражають освітленістю. М. Цапенко в книзі "Архитектура Левобережной Украины XVII-XVIII вв." пише: "Характерные для северных храмов небольшие проемы не свойственны украинской архитектуре. Освещенность зданий здесь больше благодаря развитым световым проемам, чему благоприятствовал более мягкий климат и издавна существующее стекольное производство" [70, с. 32-41 ]. Оцінюючи одну із кращих робіт відомого українського архітектора І. Григоровича-Барського - Покровську церкву, слід зазначити, що і цю споруду не минула досить драматична доля, яка спіткала майже всі храми Подолу. В. Щербина в "Справочнике-путеводителе по Киеву и его окрестностям" пише: "В царствование Александра І в 1811 г. страшный пожар истребил всю нижнюю часть города - Подол. Уцелели только каменные здания - церкви и здание коллегии" [76, с. 21-22]. В. Пілявський в статті "Из истории планировки и застройки Киева в начале XIX в." зазначав: " 9 июля 1811 г. на Подоле возник пожар, который в течение дня уничтожил почти все строения этой части города" [47].

Відомо, що під час пожежі згоріли бані Покровської церкви, згоріло і завалилося перекриття, а декор, ліпнина та іконостас зникли безслідно. Ґаночки - основна окраса храму -зазнали невідтворних змін. Тому про первісний архітектурний вигляд храму можна судити лише спираючись на описи, віднайдені в архівах. Оскільки Покровський храм був двоповерховий, то ґаночки також були двоповерховими. Всі три ґаночки мали сходи на другий поверх. Нині в першому ярусі ґанки з трьох боків наглухо закриті, і тільки з фасаду відкриті півциркульною аркою, над якою великі замкові камені. Над аркою витончений профіль карниза. Другий ярус ґанків відкритий з трьох боків арками, які спираються на короткі колонки. Капітелі колонок, з якими вони збереглися, трактовані в дуже своєрідній стилізації коринфського ордера. Ґанки надають Покровському храму святковий і світський вигляд. Водночас вони вигідно відтіняють великі маси споруди.

Про інтер`єр храму серед літературних джерел знаходимо досить скупі відомості. Зокрема М. Холостенко в статті "Іван Григорович-Барський - зодчий Києва XVIII ст." пише, що "в середині церква тепер одноповерхова, бо загинуло під час пожежі дерев`яне перекриття, що ділило її на верхню і нижню церкви, і не було відбудоване" [73]. Г. Логвин у путівнику "Киев" приділяє увагу іконостасу, який раніше стояв у храмі: "Без иконостаса, погибшего во время пожара в 1811 году, трудно представить себе первоначальный внутренний вид церкви. Сейчас без него она воспринимается несколько суровой и сдержанной, что несвойственно архитектуре барокко. Только сохранившиеся коринфские капители пилястр напоминают нам о былом богатстве и красоте интерьера" [37].

Один із великих знавців і цінителів архітектури Подолу, його побуту, легенд, а особливо подій, які розгорталися на Подолі під час контрактових ярмарків, Ф. Ернст у путівнику "Київ" описав всі втрати, які зазнав інтер`єр церкви під час пожежі 1811р.: "Пожежа Подолу 1811-го року та пізніша перебудова великою мірою зіпсувала будову - підлогу між горішньою і долішньою церквами викинуто, сходи до ґанків знищено, покриття бань змінено на ампірове, до західного фасаду притиснуто незграбну прибудову" [31, с 568-569]. Про іконостас, який стояв у храмі, знаходимо різні свідчення. Зокрема М. Сементовський і М. Закревський згадують "о прекрасном иконостасе, который ...в 1861 г. ...отделан купцами Лычковыми " і який надавав Покровському храму "благолепный вид". Проте інший дослідник подільських храмів Ф. Ернст бачив цей іконостас і засвідчив, що "у середині XIX ст. збудовано суто ремісничий іконостас псевдомосковського стилю за проектом академіка Штрома". Як уже зазначалося, до нашого часу перший іконостас храму не зберігся.

Інтер`єр церкви нині досить простий. Церква має чіткий тридільний план. Подвоєні пілястри чотирьох несучих колон в стилі коринфського ордера поставлені на занадто високий цоколь, ордер не сприймається як цілісна композиція, але це вже наслідки пожежі і наступних невдалих перебудов. Міжповерхове перекриття в первісному стані знаходилося біля основи колони. Підлога нижнього поверху була значно вищою за існуючу. Таким чином, спочатку пропорції ордерної системи були гармонійні та підкреслювали простоту і виразність інтер`єру. У торцевій стінці західного рамена хреста на висоті між двома ярусами вікон розміщені хори, куди ведуть сходи, що знаходяться в стіні західного фасаду. Нижня площина хорів закруглена, бар`єр має вигляд металевої огорожі.

Приміщення Покровської церкви в різні часи використовували для різних потреб. З 1933 по 1946 рр. в її будівлі знаходилося відділення Київського обласного архіву. З 1946 р. споруду теплої церкви було передано в користування православній общині. У 1946 р. і 1948 р. виконували ремонти храму [39]. Невдовзі, у 1948 р., Покровський храм передали православній общині. У 1950 р. розпочався капітальний ремонт церкви, під час якого замінено всі конструкції бань і покрівлі, відновлено цоколь і карнизи [35]. З 1969 р. приміщення Покровського храму орендувало Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, і її основні споруди використовували як складські приміщення, а в теплій церкві знаходився виробничий цех [27].

У "Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР" (1983 р.) про дзвіницю Покровської церкви знаходимо таку інформацію: "Колокольня кирпичная, квадратная в плане, двухъярусная. Завершена главой со шпилем" [44, с. 98]. Дзвіниця розташована на південний захід від Покровського храму і являє собою значну цегляну споруду. Нижній ярус дзвіниці має вигляд кубічного масивного об`єму, стіни якого оздоблені плоскими пілястрами. По верху стін проходить високий, слаборозкріпований пілястрами, карниз. Над кожною гранню нижнього ярусу облаштовано трикутний фронтончик, вікна обрамлені наличниками. На другому ярусі дзвіниці з усіх чотирьох боків розміщені широкі арки дзвонів, декоровані замковим каменем. Обабіч арок розміщені плоскі пілястри. Зверху високий, ледь розкріпований антаблемент з розвиненою фризовою частиною.

У 1946 р. дзвіниця опинилась в аварійному стані. Відомі архітектори К. Співак, А. Гвоздік, В. Горошко провели натурні дослідження, виконали обмірні креслення і констатували, що фундаменти, цоколь і стіни дзвіниці на той час потребували ремонту. Система кроков маківки в багатьох місцях прогнила, покрівля напівзруйнована. Згодом провели ремонт будівлі. У 1955 р. групою архітекторів під керівництвом Є. Лопушинської (Республіканські науково-реставраційні виробничі майстерні) проводилися дослідження і обмірювання будівель всього архітектурного комплексу Покровської церкви. Була складена історична довідка і пояснювальна записка з обґрунтуванням необхідності реставраційних робіт комплексу [39].Вивченню історії Покровської церкви присвячено багато праць. У 1970-х рр. розроблявся проект реставрації архітектурного комплексу. У 1971 р. мистецтвознавцями Р. Каргородським, у 1972 р. Г. Максимовою, а також у 1974 р. Л. Крощенком було складено детальні історичні довідки про архітектурний ансамбль, на основі яких провели реставраційні роботи. Нині архітектурний ансамбль Покровського храму добре зберігся і належить Українській православній церкві Київського патріархату.