В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Бог є любов. Таким явив Себе Бог у втіленому 
на землі Сині Божому, Господі нашому Ісусі Христі. “Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3,16). Ось що привело любов Божу на землю.

Земний подвиг Господа нашого Ісуса Христа – це подвиг любові. Спаситель навчав: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15,13). І Сам Він перевищив цей найвищий ступінь любові: Він вмирав не за друзів, а за ворогів, бо кожен гріх – ворогування проти Бога (Див.:Як. 4, 4). Господь показав нам Своїм подвигом незбагненні для розуму й серця людського вершини любові.

Та в цій же хресній смерті Сина Божого відкрилась не тільки любов Божа, але й закон правди Божої. Провини людські мали бути відкуплені, і тільки Син Божий, узявши на Себе гріхи всього світу, міг стати Відкупителем перед правосуддям Божим. У цій спасенній жертві Богочоловіка “милість і істина зустрілись, правда і мир поцілувались” (Пс. 84,11).

Спаситель, принісши Себе в жертву в ім’я любові, залишив нам Свою проповідь любові. Яким Божественним огнем горять, яким небесним сяй­вом пломеніють Христові слова про любов: “Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного” (Ін. 13, 34). “Полюби Господа Бога твого, як самого себе” (Мф. 22, 37-39). “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосер­дний” (Лк. 6, 36).

Світ, що погруз у взаємній злобі людей поміж собою, в гріхах і пороках, вражений був величчю цієї проповіді і відгукнувся на заклик Христа тисячами християнських мучеників, подвижників і праведників, що при­свячували своє життя Господові й залишались вірними Йому до смерті.

Живучи серед людей, проповідуючи любов, Господь Ісус Христос Своєю Особою явив Себе світові носієм цієї Божественної любові. Ось Він, оточений дітьми, покладає на дитячі голівки Свої Божественні руки. Ось, упавши, плаче блудниця, сльозами обмиває Його ноги і обтирає їх волоссям. Божественна любов прощає її. До Нього приводять жінку, викриту в перелюбі, щоб Він засудив її, згідно з Мойсеєвим законом. Як серцевідець, Він знає, що діється в душі цієї жінки, і пропонує будь-кому з зібраних навкруг Нього фарисеїв кинути в неї камінь, якщо сам він не має гріха; коли ж вони, збентежені, розходяться, Господь з миром відпускає цю жінку.

Він схиляється до розслабленого, який тридцять вісім років лежав біля Овечої купелі. Він жаліє його і, сповнений милосердя, зціляє хворого. Він хоче втішити бідну наїнську вдову, яка ховає свого єдиного сина, Він співчуває їй і проливає в серце її втіху, воскресивши її сина. Йдучи доро­гою, Він спиняється навпроти прокажених, які здалеку кричать Йому, благаю­чи про зцілення. І тут Він робить подвиг любові. Ось він стоїть при гробі Свого друга Лазаря і, побачивши сльози близьких і знайомих померлого, Сам не може стримати сліз. Він завжди і всюди йде назустріч горю, сльо­зам, нещастю людини. В ореолі невичерпної любові й співчуття стоїть Він перед нашим духовним поглядом на сторінках Євангелія.

Завершуючи Свій земний подвиг після важких страждань, безвинний і безгрішний, висить Він на хресті. З Його Божественного тіла витікає спа­сенна кров, а з Його серця – Божественна любов. Він молиться за Своїх розпинателів. Він з любов’ю дивиться на розбійника, який кається і благає прощення, і дає йому те, чого він просить.

Такий наш Бог, в Якого ми віруємо і Який є Любов!

Ми знаємо, що Бог наш – не тільки Бог любові, але і Бог правди. Ми бачимо виявлення цієї правди в дні земного життя Господа Ісуса Христа. Спаситель з гнівом картає книжників, митарів і фарисеїв за їхні беззаконня. Він виганяє бичем з храму тих, що торгували в ньому і оскверняли цією торгівлею дім молитви.

Однак Він же й приймає тих самих митарів, коли вони каються. Він картає гріх, щоб спасти людину: на те ж бо Він і прийшов на землю, щоб знайти і спасти загибле (Мф. 18, 11). Правда Божа об’­єднується з любов’ю Христовою. “Милостивий Господь і праведний” (Пс. 114, 5).

Такий Христос Спаситель і після Свого вознесіння. З любові до людей Він заснував Свою Церкву на землі, щоб вона роздавала їм Божу любов у благодаті Святого Духа; тим, що каються, – Божественне прощення; щоб знаходила і спасала людські душі, що гинуть у гріхах.

Ми, сини й дочки православної Церкви Христової, а через неї – діти Небесного Отця, купаємося в цьому морі Божественної любові всі дні, поки живемо. Проте і в нашому земному житті ми бачимо, як любов Божа сполучається з правдою Божою. Над нами не тільки простирається покров любові Божої, але й твориться суд правди Божої. Самі випробування й скорботи Господь посилає з любові Своєї до нас. Любов і правда Божа виявляються не тільки до окремих людей, але і в історії народів.

Господь закликає і нас сіяти навколо себе любов, мир і братолюбність. Ми, українці, – брати по крові й вірі, проживаючи в різних країнах, повинні в дусі християнської любові виявляти поміж себе якнайбільше терпіння та взаєморозуміння, щоб подолати незгоди й досягнути єдності в Церкві Христовій.

Амінь!