Святий пророк Наум був з Елкошу по той бік Йордану, напроти Веґавару, із племен Симеонових. Сей, після святого пророка Иони, пророкував ніневитянам, що загине град їхній від води та вогню, що й сталося. Бо ніневитяни, які завдяки проповіді Иони покаялися були на короткий час, бачивши, що не збувається на них Ионине пророцтво, знову до колишніх своїх злих діл повернулися. І знову Боже довготерпіння у гнів зрушили. Напала ж на них біда така. Було при Ніневії озеро повноводне, яке оточувало град, — через великий землетрус, що стався, погруз град в озері тім. Частину ж його, що нагорі зосталася, вогонь з пустелі спалив. І так збулося пророцтво Наумове, що Бог покарав грішних людей праведним своїм судом. їх же бо в дні Иони-пророка, покаяння їхнього ради помилував, — тих же, що знову грішили, згодом погубив. Пророкував же святий пророк Наум й инше, що станеться, і помер з миром в сорок п'яте літо від народження свого, і похований був у землі своїй чесно.

"Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть", — говорить Господь. Сповнилося це на Блаженному Милостивому Філареті, що за своє велике до вбогих милосердя отримав від Господа велике помилування і багату винагороду в теперішнім і прийдешнім віці, про що блаженне житіє його розповість.

У землі Пафлагонійській, у селі, що зветься Амнія, жив цей блаженний Філарет, родом із Галатейської землі, благородний син батька Георгія і матері Анни. Вони ж його благочестя і страху Господнього з дитинства навчили, відзначався розсудливістю, життям, сповненим усіляких чеснот. Досягнувши дорослого віку, взяв собі дружину чесну, благородну й багату, її ж ім'я Теозва, вона з дому своїх батьків принесла в його дім великий маєток. Народили ж дітей троє: сина Івана, первістка, і двох доньок — Іпатію і Єванфію. Благословив же Бог блаженного Філарета, як колись праведного Йова, і помножив йому маєток великий і багатства доволі. Було-бо в нього багато стад худоби, ниви і поля плодоносні, і достаток у всьому. Комори його всіляких благ земних наповнені; рабів і рабинь, які послуговували в домі його, було багато, і був Філарет у краї тому одним із вельмож преславних. Таке у себе превелике багатство маючи, а инших у великому недостатку та в останній нужді бідуючих бачачи, зважився на милосердя і розчулився душею, кажучи собі: "Невже для того такі з руки Господньої блага прийняв, щоб самодин ними годуватися і в насолоді жити, догоджаючи череву? Чи не маю тих великих, даних мені від Бога маєтків розділити поміж бідними, вдовами, сиротами, подорожніми, убогими: їх же Господь на Страшному Суді перед ангелами і людьми не посоромиться братами своїми назвати, кажучи: "Що вчините одному з братів моїх менших, мені вчините?" І що зі своїх маєтків, які скупістю втримаю, буду мати в день Суду? Той буде без милостині, хто не чинив милостині. Чи стануть мені маєтки в прийдешньому віці безсмертною їжею і питтям? Чи буде там м'яке моє вбрання нетлінним одягом? Бо як говорить апостол: "Нічого не принесли у світ сей, і нічого винести не можемо". Якщо, отже, зовсім нічого із земних маєтків винести не можемо, то краще їх замість того віддати Богові руками убогих, і Бог не покине мене, і жінки моєї, і дітей моїх. Запевнює-бо мене пророк Давид, кажучи: "Наймолодшим я був і зістарівся, і не бачив праведника, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили". Це блаженний Філарет собі говорячи, зробився до бідних настільки милостивий, як батько до своїх дітей: голодних годував, спраглих напоював, нагих вбирав, подорожніх з радістю в дім свій приймав і люб'язно їм давав спочинок. І був цей чесний муж подібний до давнього опікуна подорожніх Аврама та вбоголюбця Иова. Тому що такий єлеєм милосердя прикрашений світильник на споді втаїтися не може, але, як місто, що на вершині гори стоїть, проявлений і прославлений буде по всій тій землі, до нього ж, як справді до міста порятунку свого, всі жебраки та убогі поспішно прибігали. І хто від нього чого потребував: чи вола, чи коня, чи осла, чи одежі, чи їжі, чи якої-небудь речі, — то милостивий Філарет з доброї волі щедро подавав.

Усе на користь влаштовуючи людині, чоловіколюбець Бог, як колись на угодника свого Иова, так і на цього праведного мужа допустив прийти випробуванню, щоб виявилося його терпіння, як Иовове, і так щоб в ньому, як золото в горнилі випробовується, достойний Богові знайшовся. Почав-бо блаженний Філарет убожіти, але не змінив благости і милосердя свого супроти бідних, але ненастанно потребуючим подавав, скільки мав. Тим часом, з Божого допусту, напали ізмаїльтяни на край той, його ж, як вітер ламає діброву і вогонь палить гори, так обступили, наробили багато в ньому біди, нещастя і багатьох полонили. Також і у блаженного Філарета всі стада овець і волів, коней та ослів, ще й рабів багатьох взяли в полон. Тоді милостивий цей муж прийшов до такої убогости, що залишилась у нього лише пара волів, і корова одна, кінь один, раб один і рабиня. Весь инший маєток або милостива правиця потребуючим роздала, або ізмаїльтянська рука полонила. Поля ж його, і ниви, і сади сусіди, що біля нього жили, і землероби взяли до своїх земель: одні мольбою, инші ж настильно. І не зосталося йому нічого, лиш той дім, в якому жив, і нива одна. У такій бідності і стражданні і в таких напастях добрий цей муж ані не журився, ані не нарікав. І, як другий Иов праведний, не давав своїм устам безумствувати супроти Бога, але так, як хтось тішиться великим своїм багатством, так він радів зі своєї бідности. її, як великий скарб, прийняв, бачивши зручніший для себе, убогого, вхід у Царство, аніж для багатого, за словами Господніми: "Важко багатому в Царство небесне увійти".

Одного дня блаженний Філарет, взявши пару волів, пішов орати ниву, що йому залишилася. Орючи, підносив хвалу і з радістю дякував Богові, бо починає за заповіддю Його святою в поті чола добувати свій хліб і через ту працю позбувся лінивства та неробства, які всьому злу є вчителями. Згадуючи ж слова апостольські, що забороняли лінивому і тим, що задарма люблять їсти: "Як не хоче, — каже, — хто працювати, хай не їсть", — обробляв-бо свою землю блаженний, щоб не лишитися недостойним хліба. Сталося так, що один селянин у той день орав свою землю, і раптом один віл його сильно затрясся і впав мертвий. Трудівник же впав у відчай і печаль, гірко плачучи й тужачи невтішно, бо не його то були воли, а позичені в сусіда. Згадавши блаженного Філарета, каже: "Коли б не зубожів той милостивий вбоголюбець, то пішов би до нього й отримав би від нього справді не одного лише, але й двох волів. Нині ж і сам він бідний і тому не має що потребуючим подати. Однак йду до нього, чи не посумує зі мною і своїми словами утішить мене, полегшить мені важку скорботу мою і печаль". І, взявши палицю свою, пішов до пана Філарета. І зустрів його на полі за оранням, вклонився йому і розповів зі сльозами про те, що сталося, — про раптову смерть вола, свій відчай і печаль. Блаженний Філарет, бачучи чоловіка у великій скорботі, тут же з поспіхом звільнив одного вола з ярма, даючи його чоловікові тому й кажучи: "Візьми, брате, мого вола і йди обробляй ним свою землю, дякуючи Богови". Той же милосердне подання Блаженного бачучи, поклонився йому і каже: "Пане мій, велика і дивна воля твоя, і Богові приємне милосердя є, та недобре розлучати вола від пари його, иншого не маючи на те місце". Праведний же каже: "Візьми, брате, вола, якого даю, і йди з миром, у мене-бо є ще віл удома". Трудар же поклонився Блаженному до землі і, взявши вола, пішов, славлячи Бога й дяку воздаючи милостивому мужу.

Чесний Філарет, взявши ж вола, який залишився, і рало на плече, пішов додому. І коли наблизився до воріт, жінка його, уздрівши одного вола, що йшов попереду, і чоловіка, що за ним ступав, на плечі рало несучи, каже йому: "Пане мій, де другий віл?" Він же відповідає: "Коли я відпочивав від праці, а воли паслися, один з них відлучився і заблукав, чи хто взяв його та відвів до себе". Це почувши, жінка дуже засмутилася і швидко послала сина свого на пошуки вола. Хлопець же, обходячи багато піль і нив, знайшов вола свого, якого шукав, у ярмі того трударя і, впізнавши свою худобу, каже у гніві до трударя: "Злий і неправедний землеробе, як посмів ти чужу худобу під своє ярмо підвести? Де і як взяв вола цього і до свого припряг? Чи не цей то є віл, якого мій батько загубив? І ти знайшов, як вовк, викрав, і своїм зробив його. Віддай мені вола, а якщо ні, то будеш засуджений як злодій". Трудар же відповів покірним голосом хлопцеві, кажучи: "Не гнівайся на мене, дитино, мужа святого сину, ані не простягай руки до мене, бо не згрішив я супроти тебе. Батько твій на мою біду і нужденність змилосердився, дав мені добровільною рукою цього вола свого, бо мій віл, у ярмі ходячи й орючи, раптом впав мертвий". Юнак же, почувши сказане, засоромився, що невинному дошкулив чоловікові, і швидше в дім свій повернувся, оповів цю річ матері своїй. Вона ж, чувши, "о лихо мені" скрикнула з плачем, "о лихо мені, бідній, немилостивого мужа жоні". І, рвучії волосся своє, побігла до чоловіка'свого з таким криком і зойком: "Твердосердий і нелюдяний чоловіче, нащо замислив передчасно заморити нас голодом? За гріхи наші втратили ми цсі маєтки свої, Бог же, грішних милуючи, позоставив був нам двох волів, щоб ними добували дітям нашим їжу. Ти ж, що жив раніше в достатку і багатстві й ніколи своїми руками не працював, нині убогий, облінився трудитися й обробляти землю, але хочеш в хаті завжди солодко відпочивати. Та ж не Бога ради віддав одного вола селянинові, а заради себе, щоб не класти руки своєї на рало, але в лінивому неробстві всі дні свої жити. Та яку відповідь даси Господеви, якщо через твоє лінивство загинем з голоду — я і твої діти?" Подивився на неї блаженний Філарет, зі смиренням мовив: "Бог багатий в милості, що велить нам, чуєш: "Дивіться на птиці небесні, що не сіють і не жнуть, не збирають в житниці, і Отець ваш небесний годує їх. Чи не прогодує-бо Він і нас краще від птахів? Та ще й сторицею обіцяє воздати тим, хто заради Нього та Євангелія роздає свої маєтки бідним. Подумай-бо, о жінко, що за одного вола отримаємо сто, то нащо тим волом журитися, його ж Бога ради віддав потребуючому". Це говорячи, милостивий муж не хотів сторицею отримати в нинішньому віці, але жінки своєї малодушність утішав. Почувши цю благорозумну мову, жінка притихла. Ще п'яти днів не минуло, як той віл, якого блаженний Філарет дав селянинові, на полі з'ївши зілля, що називається єлевора, упав мертвий. І розгубився селянин, прийшов знову до блаженного Філарета і, поклонившись йому, каже: "Пане, згрішив я супроти тебе і дітей твоїх, що розлучив пару волів твоїх, тому праведний Бог не дав мені мати користь з вола твого: зілля-бо якогось наївшись, віл помер". Боголюбець же і милостивий вбоголюбець блаженний Філарет, нічого йому не відповівши, скоренько привів того вола, що залишився, і дав у руки тому ж селянинові, мовивши: "Візьми цього, брате, і йди, я-бо в одну далеку країну збираюся йти і не хочу, щоб робочий віл в домі моїм стояв без роботи". Це-бо сказав блаженний, аби чоловік той не відмовлявся і того другого вола з його руки прийняв. Він же, прийнявши, пішов до дому свого, дивуючись блаженного мужа великому милосердю. Коли ж про це довідалися в домі Філаретовому, почали діти плакати і ридати разом із матір'ю, кажучи: "Справді батько наш немилосердний і дітоненависник, бо останнє роздає: одного-бо тільки з пари волів залишив нам Бог, щоб не померли з голоду, він же і те віддав". Чесний же і блаженний батько їх, бачачи ридання дітей своїх, звернувся до них: "Діти мої, чого сумуєте, своє і моє розриваєте серце, нащо на мене "немилосердний" говорите і думаєте, що хочу вас заморити голодом? Я в одному місці, якого не знаєте, маю стільки скарбів і маєтків, що, як будете живі літ сто, нічого не роблячи і нічим не турбуючись, то буде досить вам. Навіть і сам я ті заховані і вам приготовані маєтки порахувати не можу". Це сказав праведний муж, не лестячи своїм дітям, але воістину внутрішніми очима побачив те, що буде пізніше.

Надійшов же в той край наказ царський усім воїнам зібратися в полки і йти проти безбожних поган, що повстають на царство грецьке, — кожен же воїн щоб був добре озброєний і мав двоє коней. Зарахований же був до тих полків один вбогий воїн, іменням Мусилій, який мав тільки одного коня, і раптово й той кінь, за день до відходу в полк скрут страшний діставши, відійшов. Воїн же убогий, не маючи за що купити иншого коня, поспішив до блаженного Філарета і каже: "Пане мій Філарете, помилуй мене, знаю, що й ти збіднів до решти і не маєш більше, лише одного коня. Проте заради Бога змилуйся наді мною, дай мені й того коня свого, щоб не попав я в руки тисячника, він же мене люто поб'є". Блаженний же Філарет каже йому: "Візьми, брате, коня мого, і йди з миром, та знай, що не через тисячникове покарання, але через Божу милість даю тобі його". Воїн же взяв коня від святого, відійшов, славлячи Бога. І залишилася святому Філаретові одна лише корова з телятком, і осел один, і бджіл декілька вуликів. Один бідак здалека, чуючи про милостивого Філарета, прийшов до нього, молячись і кажучи: "Пане, хочу, щоб ти дав мені одне теля зі свого стада, хай і на мене впаде початок твого благословення, знаю-бо, що подання твоє благословенне є і якщо ввійде в дім, розбагатить його та благословенням наповнить". Блаженний же Філарет з раггю взяв теля, дав прохачеві, сказавши: "Нехай Бог ть тобі велике благословення і помножить те, чого потребуєш". Чоловік же той поклонився і пішов, ведучи теля за собою. Корова ж, озираючись туди й сюди, дивилася за телям своїм і, не побачивши його, почала дуже тужити, страшним голосом ревучи, що жаль її стало всім домашнім, а найбільше жінці Блаженного, вона ж із великою скорботою і стогоном скрикнула до нього: "Хто би ще стерпів те, що ти робиш? Хто не посміється з дитячого розуму твого? Бачу і вірю вже сьогодні, що зовсім мене, дружину свою, зневажаєш, і дітей заморив. Якщо ж і безсловесної доїльниці не помилував, але без милосердя теля від дійок її відлучив, то кому доброчинність зробив? Дім свій збіднив і того прохача не збагатив. У нього ж бо теля без матері загине, у нас же корова без теляти тужити й сумувати буде, і яка користь з обох?" Чуючи це від жінки своєї, муж Філарет каже до неї смиренним голосом, мовлячи: "Нині воістину добре і праведно говорила, о жінко, що немилостивий і немилосердний я є, бо розлучив мале теля з матір'ю. Але кращою буде та справа, що зроблю". І пішов поспіхом за чоловіком, що повів теля, почав кликати: "Вернися, чоловіче, вернися з телям, бо його мати не дає нам спокою, дуже ревучи при дверях дому". Жебрак же, це від Блаженного почувши, подумав, що він хоче забрати в нього дане теля. І каже до себе з сумом: "Горе мені, бо не достоїн мати від Блаженного цього мужа на благословення навіть цієї одної малої худобини: жаліючи її, кличе мене, щоб забрати її в мене". Коли повертався ж із телям чоловік той, теля, уздрівши свою матір, побігло до неї. Також і мати поспішила до теляти свого, ревучи. Теля ж припало до дійки її і довго ссало, не відлучаючись від своєї матері. Бачачи це, Теозва, жінка Філаретова, тішилася, що теля повернулося в дім. Блаженний же Філарет, бачачи чоловіка того засмученого і не сміючи нічого сказати, мовить до нього: "Брате, говорить дружина моя, що гріх я учинив, розлучивши теля з його матір'ю. І добре говорить. Візьми-бо з телям і матір його разом та йди. І нехай Господь благословить теля і примножить це в домі твоєму, як і колись моє стадо". Чоловік же взяв корову з телям, відійшов, тішучися. І благословив Бог дім його, заради Філарета, угодна Свого. Стільки-бо худоби примножилося убогому чоловікові тому, що стало в нього більше двох стад волів і дійних корів.

Невдовзі був голод в тому краю. Чесний же муж Філарет до крайньої бідности дійшов. І не мав чим годузати жінки своєї і дітей, тож взяв осла свого (той-бо тільки один в нього зостався) і пішов в инший край до одного чоловіка, друга свого. І взяв у нього позику шість пудів пшениці, поклав її на осла, і повернувся в дім свій радісно, і наситив жінку та дітей. Коли відпочивав у своєму домі з дороги, прийшов до нього жебрак, просячи одного решета пшениці. І каже аврамський цей муж ю жінки своєї, що пшеницю сіяла: "Жінко, хотів би цьому бідному братові дати один пуд пшениці". Вона ж каже йому: "Нехай спершу наїдяться жінка і діти твої, дай наперед мені один пуд, дітям своїм по пуду і рабині також, тоді залишок віддаси йому, як захочеш". Він же подивився на неї і, засміявшись, каже: "А мені частини не виділиш?" Вона ж каже: "Ти ангел, а не людина, їжі не потребуєш. Якщо б потребував борошна, не давав би взяту в борг пшеницю иншим". Він же насипав два пули пшениці і дав жебракові. Жінка ж з великого гніву і скорботи спересердя каже йому: "Дай ще і третій пуд, бо маєш пшениці багато". Блаженний Філарет відміряв і третій пуд, дав убогому й відпустив його. Вона ж із болем сердечним залишок пшениці розділила собі та дітям своїм. За якийсь час, з'ївши пшеницю, знову голодом Теозва з дітьми своїми одержима була і, пішовши до сусідів, попросила півхліба в позику; відтак, зібравши дику лободу, зварила і дала голодним дітям, і їла разом з ними. Старця ж батька навіть не згадала кликати до своєї трапези.

Почувши, що блаженний Філарет у такій убогості бідує один із давніх друзів його багатих послав йому чотири мули повні, кожен по десять пудів пшениці, написавши послання таке: "Брате наш улюблений і чоловіче Божий, посилаючи тобі сорок пудів пшениці, пишу тобі і домашнім твоїм. І коли споживеш те, пошлю тобі ще так само, ти ж моли за нас Господа". Се прийнявши, Блаженний поклонився до землі. Потім простягнув руки й очі звів до Неба, хвалу воздав Богові, кажучи: "Дякую, Господи, Боже мій, що не покинув раба Твого, не знехтував тим, хто на Тебе уповає". Таке змилування Боже побачивши, жінка його відклала сердечну скорботу і з покірністю сказала до свого чоловіка: "Пане, дай мені достойну частину пшениці, також і дітям нашим, ще ж і позичене в сусідів віддаси. Сам же, узявши свою частину, роби з нею, що хочеш". Він же так, як жінка його сказала, зробив, і поділив пшеницю, і взяв собі п'ять пудів, і їх за два дні розділив поміж бідними. На це знову розгнівалася жінка його і не хотіла з ним навіть їсти — осібно з дітьми, таємно від чоловіка свого, трапезу мала. Одного ж дня зайшов до них поволі блаженний Філарет і говорить: "Прийміть, діти, і мене до трапези, якщо не як батька, то як гостя і подорожнього". Вони ж, засміявшись, прийняли його. Коли він їв, каже йому жінка: "Пане Філарете, чому не покажеш нам того скарбу, що маєш схований у якомусь місці, як ти казав, — невже насміхаєшся з нас? І дратуєш нас, як нерозумних дітей, улесними обіцянками. Якщо так справді є, покажи нам той скарб, щоб ми взяли його та купили борошна, і буде нам спільна трапеза, як і раніше було". Блаженний же каже: "Потерпіть трошки, і буде вам незабаром скарб великий показано і дано". І був святий Філарет зовсім бідний і убогий, нічого не мав, лише самі бджоли. І одного разу прийшов до нього вбогий, просячи. Він не мав хліба чи чогось иншого, пішов до вуликів, взяв з них меду і дав бідному з того меду, що сам їв і діти його. Тоді домашні його, бачачи, що позбавлені меду, пішли до бджіл, гадаючи, що, може, ще трохи знайдуть меду і зберуть весь у посудини. І знайшли тільки один — останній вулик з медом — і того до решти витрусили. Зранку знову прийшов до преподобного жебрак, просячи милостині, він же пішов до вулика, відкрив його і побачив, що той порожній. Не маючи що иншого дати жебракові, скинув зі себе верхню одежу та дав йому. Коли ж зайшов у дім в самій сорочці, каже до нього жінка: "Де твій одяг, чи й його віддав жебракові?" Він же мовить: "Біля бджіл ходив, там його й зоставив". Син же його пішов на те місце, пошукав батькової одежі і, не знайшовши, сказав матері своїй. Вона ж, не хочучи бачити, як чоловік її негарно в самій сорочці ходить, свій одяг перешила на чоловічий і вбрала його. У ті часи тримала скіпетр Грецького царства христолюбива цариця Ірина зі сином своїм Константином. Для нього ж, змужнілого, були послані мужі вибрані й благорозумні по всій Грецькій державі, зі сходу до заходу, відшукати діву, лицем вродливу, вдачею добру і родом чесну: щоби була достойна стати до шлюбу з царем Константаном. Тоді послані мужі, намагаючися добре виконати царський наказ і знайти шукане, не лінуючись, обходили землі, і міста, і найгірші села. Дійшли ж і до Пафлагонійського села, що називалося Амнія, і, наближаючись до нього, здалека побачили дім блаженного Філарета, показний та високий, що красою перевершував всі инші доми. І, думаючи, що якийсь багатій у ньому живе, звеліли слугам своїм туди іти, приготувати їм нічліг і трапезу. Дехто з воїнів, що з ними ішли, казали їм: "Не йдіть в дім той, панове, бо хоч великий зовні і прекрасним вам видається, але всередині порожній, зовсім нічого не має потрібного, старець-бо в ньому один, бідніший від усіх людей, проживає". Мужі ж цареві, не йнявши віри словам їхнім, звеліли слугам іти й наказане зробити. Справжній гостелюбець боголюбивий муж Філарет, коли побачив, що до його дому підходять мужі, взяв посох, і зустрів їх, і поклонився до землі, прийняв з радістю, говорячи: "Добре привів вас Бог, пани мої, до мене, слуги вашого, честь для мене це, що сподобився таких гостей в убогому своєму домі прийняти". Тоді поспішив швидше блаженний до своєї жінки і каже їй: "Пані Теозво, звари вечерю добру та пригостимо мужів чесних, які здалека до нас прийшли, дуже-бо полюбив їх". Вона ж каже: "Звідки зготую вечерю добру, не маємо ж ні одного ягняти чи курчати в злиденному нашому домі, хіба що лише зварю лободу, якою самі харчуємося, і то без олії, про олію й вино вже й не пам'ятаєм, коли були в нашому домі". Каже знову муж до неї: "Розклади, пані, лише вогонь, і приготуй верхній покій, омий водою від пороху давній наш слоновий стіл, а Бог, що годує все живе, дасть і нам їжу, щоб прийняти мужів тих". Вона почала робити, що звелено, і ось старійшини села того, зайшовши дверима збоку в дім блаженного Філарета, носили праведному овець і ягнят, курей і голубів, вино і хліби, та инше, потрібне для прийняття таких гостей. Взявши це, Теозва приготувала різні добрі страви і накрила стіл у верхньому покої. Туди зайшовши вечеряти, мужі цареві чудувалися, бачачи убогого чоловіка, який має дуже гарний покій і стіл слоновий округлої форми, золотосяйний. Найбільше ж здивувалися вельми невимушеному гостелюбству блаженного, бачили-бо в ньому поводженням і вдачею другого Аврама, опікуна подорожніх. До тих, що сиділи на трапезі, увійшов син Блаженного старця Іван, подібний на батька, також зійшлися внуки його, почастунки вносячи й виносячи. Бачивши ж їх, цареві мужі дивувалися учинному їхньому служінню і кажуть блаженному Філаретові: "Чесний серед мужів, чи маєш дружину собі?" Він же каже: "Маю, пани мої, і ці діти, що стоять перед вами, мої діти та внуки". І сказали мужі Цареві: "Хай увійде дружина твоя і привітає нас". Вона ж, прикликана, увійшла. І як побачили вродою лиця красну, хоч вже в літах, кажуть: "Чи є у вас доньки?" Каже блаженний Філарет: "У доньки моєї старшої є три доньки, дівчата юні". Тоді мовили мужі: "Нехай прийдуть ті дівчата сюди, щоб ми їх побачили, маємо-бо наказ від царів наших, що нас послали, дивитися у всій Грецькій землі за дівчатами чистими і вибрати з них найкращу, достойну царського шлюбу". Блаженний же мовить: "Не до нас слово се, пани наші і владики, ми-бо раби ваші убогі й бідні . Але нині їжте і пийте Божі дари, і возвеселітеся, і спочиньте з дороги, а виспитесь — вранці хай буде воля Господня". Коли настав ранок і засвітило сонце, царські мужі й кажуть йому: "Звели, пане, привести внучок твоїх перед нас, щоб ми їх побачили" . Відповів блаженний: "Як накажете, пани мої, так і буде, проте прошу вас, послухайте мене незлобливо: чи не зволите самі увійти у внутрішній покій і побачити дів наших, вони-бо ніколи не виходять зі злиденного дому нашого". Мужі ж повставали з поспіхом, всередину хорому увійшли. І зразу зустріли їх дівиці і вшанували смиренним і чесним поклоном. Бачачи вроду і красу лиць їхніх, кращу від усіх дів усієї Грецької землі бачених, мужі утішилися вельми, кажучи: "Дякуємо Богові, що дав нам знайти те, що хотіли, ось-бо одна з оцих дів буде справді нареченою цареві нашому, бо гарніших дівиць, ніж ці, вже не зможемо знайти у всій вселенній". Потім, узявши зросту царського міру, виявили рівність його зі зростом першої внучки блаженного Філарета: вона ж була ростом найвища, звалася Марія. У той час царські посланці радости та веселости наповнилися, взяли дівчину з батьком її, і матір'ю, і з дідом, і з усіма близькими їхніми, разом тридцять осіб, і пішли в царський град Константинопіль. Взяли ж і ще з инших місць вибраних дів десять осіб, серед них були донька одного славного мужа Геронтія, і вона вродлива на вигляд. Коли йшли до царя, Марія, блаженного Філарета внука, благорозумна і смиренномудра була, почала до своїх другинь-дівчат таке слово казати: "Послухайте моєї ради, о сестри мої дівчата: оскільки з однієї причини всі тут зібрані йдемо до царя, то складемо обітницю одну поміж нами, що котру з нас Цар небесний приведе до царства земного і дасть за жінку цареві, бо неможливо зсім нам цієї висоти досягнути, то до тої єдиної є така вимога: нехай вона згадує всіх нас у царській своїй величності і нехай милостива до нас буде — як та, що багато може". Геронтієва ж донька відповідає: "Хай відомо це всім вам буде, що ні одна з вас не стане нареченою цареві, хіба я, бо я більше від вас наділена благородством, і багатством, і красою, і розумом. Тому ж вашій бідності, і низькому походженню, і простоті, на одне лише обличчя покладаючися, яка мала б бути надія царського чертога?" Ці безумні слова, що з гордого серця вийшли, почувши, дівчина Марія промовчала, себе ж Богові і молитвам святого старця, діда свого, поручила. Коли дійшли ж вони до палат царських, оповіщено було про прихід Гуній, і було введено велінням царським спершу доньку Геронтієву до Ставрикія, царського наперсника, що влаштовує все в чистих палатах царських. Він же бачив її, і випитав вже про неї, і, зрозумівши її гордовитість, сказав до неї: "Вродлива ти і гарна, о дівице, але цареві дружиною бути не можеш". І, давши їй дарунки, відпустив. Так-бо кожен, що себе підносить, усмириться, за словами Господніми, смиренний же вознесеться. Тоді наступною ввели Марію, чесного Філарета внуку, з матір'ю, і дідом, і з усіма близькими її. їхню ж бачачи чесну красу, цар, і царева мати, і Ставрикій подивувалися образу і влаштованому їхньому строю. Почудувалися і вроді Маріїній і добрі звичаї в ній побачили: покірність, смиренномудрість і страх Божий. Стала перед ними Марія з великим смиренням, а від дівочої соромливости всім лицем своїм, як яблуко, зарум'янилася, очі додолу мала опущені. Тому дуже сподобав її цар і заручився з нею, як із нареченою, другу ж сестру її взяв собі один із вельмож царських, саном патрикія вшанований, іменем Константан. А третю сестру її до того, що тримає лонгобарди, з дарами багатьма послали примирення ради. Шлюбом тішилися цар із вельможами своїми, і зі всіма громадянами, і з родиною блаженного Філарета. Його ж і правицею своєю прийняв цар, люб'язно цілував чесну його голову. Похваливши ж його благочестя, і жінки його, і дітей його благоличну красу, дав кожному з них, і старому, і малому, почестей і дарів багато: золото і срібло, каміння дорогоцінне, одяг коштовний, доми великі та славні і на прожиття достатньо. І так пошанувавши й поцілувавши Блаженного, відпустив його зі своїми іти в даровані їм від нього оселі.

Тоді жінка Філаретова, і діти, і всі домашні, бачачи в себе багато скарбів, згадали слова блаженного. Сказав же їм, що має в одному місці скарби заховані, які Бог приготував для них, і, припавши до ніг святого, сказали: "Прости нам, пане наш владико, що так безумно грішили проти тебе і дорікали тобі щедротами і милостинями твоїми, що робив жебракам і убогим. Нині зрозуміли, що блаженний чоловік мав на увазі: усе ж бо, що дає бідному, Самому то робить Богові15 і від Нього сторицею і в нинішній вік прийме, і в прийдешньому життя вічне унаслідує. Це-бо через твою, чоловіче, Божу милість до убогих вчинив тобі Бог милість Свою, і через тебе усім нам." Блаженний же старець простягнув руки до Неба та каже: "Благословен Бог, що допустив це, будь Ім'я Господнє благасловенне віднині і довіку". Тоді до своєї родини каже: "Послухайте ради моєї: зготуймо обід добрий і попросимо прийти до нас на гостину царя і владику нашого зі всіма вельможами його". Вони ж кажуть: "Якщо хочеш, то хай так буде". Приготована ж була гостина, поспішив блаженний на вулиці міста і на роздоріжжя, і яких тільки зустрів жебраків — прокажених, сліпих, кульгавих, старих, немічних усіх взяв зі собою, двісті осіб, і привів їх до свого дому. І залишив їх перед воротами, сам наперед поспішив до домашніх, кажучи: "Діти мої, Цар наближається з великими вельможами, чи все вже приготоване?" Вони ж кажуть: "Так, чесний отче". Блаженний же покликав рукою жебраків, щоб ті великою кількістю увійшли в дім. і одних при столі посадив, иншим на землі сісти велів, і з ними ж і сам сів. Бачачи ж те, домашні його зрозуміли, що царем назвав самого Христа Бога, Який перебував в образі жебраків, а вельможами його — всю убогу братію, яка багато може в Бога своїми молитвами. І, дивуючись смиренню його, як, таку славу здобувши, дід цариці цей давніх милостинь не забуває і з жебраками та бідними, як один з них, ліг і їм покірно служить, і говорили: "Воістину чоловік цей Божий та учень істинний Христа, той, що добре навчився повчання Його, яке мовить: "Навчіться від мене, бо лагідний Я і смиренний серцем". Звелів же Блаженний синові своєму Івану, що вже спадарієм був, також і внукам, стояти при трапезі і прислуговувати братії. Так само прикликав родину свою, кажучи: "Ось як, діти: якщо ніколи не покладатиметеся на багатство, приймете його від Бога, як же я, уповаючи на милість Божу, обіцяв вам, і вже сповнилося обіцяне. Кажіть же, що я ще для вас повинен?" Вони ж, згадавши перші його слова, слізьми наповнилися і єдиними устами сказали: "Воістину, пане наш, передбачив усе, як угодник Божий. Ми ж безумні були, дратуючи твою чесну старість. Просимо-бо тебе: гріха невідання нашого не згадуй". Блаженний же каже їм: "Діти, милостивий і щедрий Господь воздасть нам сторицею, коли подамо жебракові в Ім'я Його. Якщо хочете і життя вічне унаслідувати, нехай кожен із вас відкладе по десять золотих на братію цю убогу, і Господь прийме це у Свої руки, як прийняв вдовині дві лепти". Вони ж з усього серця наказане зробили. Блаженний же Філарет, прийнявши бідних, дав кожному з них по золотому і відпустив їх. Незабаром закликав знову Блаженний Філарет жінку і дітей своїх і каже їм: "Господь нам каже: "Торг робіть, поки прийду"; я-бо хочу торг робити і частину свою, яку подарував мені цар, хочу продати, ви ж її купіть собі, а мені дайте золото, бо потребую його. Якщо ж ні, то роздам її браттям моїм бідним, мені ж вистачає зватися дідом цариці". Вони ж обдивилися частину його, оцінили і купили в нього за шістдесят лір золота. Блаженний же, взявши золото, роздав його жебракам, і побачив цар та вельможі його, тішилися всі щедрістю Блаженного і милосердям його для всіх потребуючих, і з того часу цар давав праведному багато маєтків, щоб роздавав бідним. Зробив же блаженний три мішки, зовсім однакові між собою, і наповнив один мішок золотими, другий срібними, третій динаріями мідними і дав їх вірному своєму слузі Калістові. І коли приходив до нього убогий просити, велів Калістові, щоб подав прохачеві. І коли слуга питав, з якого мішка має подати убогому, святий відповідав: "З якого Бог тобі велить, Він-бо знає кожного потребу, багатого й убогого, насичуючи все живе Своєю благою волею". Це сказав праведний, вказуючи на різність жебраків, що милостиню просили: є-бо такі прохачі, що колись багаті були, але від напасти ж і якоїсь біди зубожіли, всі маєтки свої і навіть хліб втратили, проте мають дещо з одежі, що залишилася, в неї, соромлячись, вбираються і милостині просять через нужду. Инші ж прохачі, зовні в грубі сорочки одягнені, насправді багато маєтків мають, милостині просять, щоб зібрати багатство, і це є здирництвом, що ідолослужінням називається. Маючи це на гадці, милостивий Філарет каже: "Бог знає кожного, хто просить, потребу, Він як же схоче, так влаштовує руку того, хто дає, до подання милостині". Тому і сам цей блаженний вбоголюбець, творячи милостиню, вкладав руку в мішок не дивлячись, і що рука його в мішку досягла випадково, чи мідне, чи срібне, чи золоте, то брав і подавав прохачеві. Говорив цей чесний муж, присягаючись, беручи самого Бога у свідки, що багато разів, казав, бачив людину, вбрану в добрий одяг, і вкладав руку свою до міха, хотів дати йому з мідних, думаючи, з огляду на одяг його добрий, що не вбогий, і, нехотячи, виймав зі срібла і золота та давав йому. Також й иншого бачив, вбраного в одяг старий і гнилий, і простягав руку подати йому велику милостиню, рука ж його, стерпши, мало виймала. Це був промисел Бога, який Сам один досконало знає потребу кожного. Приходячи ж у царський двір і відходячи через чотири роки, блаженний сей муж ніколи не хотів носити одеж червлених ні пояса золотого. І про це тим, хто просив його, казав святий: "Залиште мене, я дякую Богові моєму, і славлю велике і славне Ім'я Його, що воздвиг мене з нужденного гноєвища і в таку високість возніс, що я є дідом цариці, і цього мені досить, більш нічого не потребую". У такому смиренні перебував Блаженний, що ніколи иншим іменем чи саном не хотів називатися, тільки цим — Філарет Амніянський. І так цей святий муж через всі роки свого життя милостинею і смиренням проходячи, прибув до благого кінця благого життя. Про нього мав від Бога проявлення, ще коли був здоровий, взяв таємно свого вірного слугу і прийшов в один монастир царгородський, що називався Родолфія, до двох чорноризців, які чисто і чесно жили. І дав ігуменові багато золота на загальну потребу їхнього монастиря, попросив у них для себе гріб новий і каже: "Хочу, щоб знали, але нікому ж не розповідайте, що незадовго життя я залишу і в инший світ до Царя піду. Прошу ж, щоб в цьому новому гробі убоге тіло моє поклали". Заборонив і слузі, що був з ним, комусь про це казати, поки сам цього не розповість. І, помалу роздавши всі свої маєтки убогим і бідним, ліг на одрі в монастирі тому чеснотливому і почав хворіти, і за дев'ять днів, прикликавши до себе жінку, і дітей, і всю свою родину, каже до них солодким і тихим голосом: "Хай відомо вам буде, діти мої, що Цар Святий кликав мене сьогодні до Себе, і ось уже, вас залишивши, до Нього йду". Вони ж не розуміли, що каже, але, думаючи, що говорить про земного царя, мовили йому: "Неможливо тобі сьогодні до царя йти, бо нездужаєш". Він же відповів: "Готовий я, щоб мене взяли і поставили перед Царем". Тоді зрозуміли, що про відхід свій до Царя небесного говорить, почали дуже плакати, як колись Йосиф і брати його над Яковом. Він же руку підняв, велів мовчати, і почав повчати та втішати їх, кажучи:

"Знаєте і бачите, діти мої, життя моє, що від юности своєї провадив, так і Господь знає, що зі своєї, а не з чужої праці хліб свій їв. Через багатство, що його мені дав Бог, не став я гордий, але, гординю далеко відігнавши, смирення полюбив, слухаючи апостола, що забороняє багатим в нинішньому віці високо мудрувати. Навіть збіднівши, не сумуй, щоб не осудити Бога, а, навпаки, із праведним Иовом дякуй Йому, що у любові Своїй, караючи, покарав мене, бо бачив моє вдячне терпіння, і знову возніс мене від убогости і посадив мене з князями і з царями в приязні і родичанні. Я ж, на таку висоту чести вийшовши, завжди серцем моїм найнижчу глибину смирення проходив. Не загордилося серце моє, не вознеслися очі мої, не ходив серед більших чи дивніших від мене. А багатства, що мені дав цар земний, не сховав у далеких скарбницях, але послав їх руками вбогих до Царя небесного. Тому ж і вас, любі мої, молю і прошу: будьте подібні до мене і коли бачите, що я роблю, то й ви те робіть. Може, і більше добра зробите, більшого блаженства сподобитеся. Не бережіть скороминучого багатства, але пошліть його в инший світ, куди я вже відходжу. Не залишайте маєтків своїх тут, що у благах ваших не мали насолоди чужі і вороги, що вас ненавидять. Гостелюбства не забувайте, за вдовиць заступайтеся, над замкненими в темницях згляньтеся, собору церковного не покидайте, чужого не беріть, нікого не ображайте, не злословте. Не тіштеся скорботою друга чи ворога. Мертвих ховайте і про них пам'ять у святих церквах творіть. Також і мене, недостойного, згадуйте в молитвах своїх, поки й самі до блаженного життя прийдете".

Закінчивши душекорисне те повчання, каже до сина свого Івана: "Приведи до мене синів своїх, внуків моїх", їм, коли прийшли, почав розповідати, що на них чекає. Першому синові Івановому каже: "Ти візьмеш собі дружину з далекого роду і проживеш з нею за розумом благочесно". Другому каже: "Ти двадцять чотири роки ярмо Христове в чернечім чині добре нестимеш і, боговгодно проживши, відійдеш до Господа". Тоді і третьому внукові своєму прорік, що все збулося їм. Як же колись патріярх Яків, так і сей блаженний, як пророк, прозрів і правдиво про все сказав, що потім має бути внукам його. Прийшли до нього і дві сестри сих братів, внучки його, дівчата, кажучи йому: "Благослові і нас, отче". Він же каже до них: "Благословенні й ви Господеві будете, дівствуючи, і від гріхолюбного цього світу та від пристрасного тіла неоскверненими перебуваючи, і мало часу Господеві чисто послуживши, великі блага сподобитеся від Нього прийняти". Це потім збулося: ті-бо добрі дівчата пішли згодом у дівочий монастир Пресвятої Богородиці, що був у Царгороді. І в ньому дівство своє чисто зберегли, і добре постом і пильністю та иншими чернечими трудами дванадцять літ подвизалися, й упокоїлися в один час обоє з миром у Господі. Помолився ж блаженний Філарет за дружину, і за дітей, і за всіх своїх, і за весь світ. Просіяв зразу лицем, як сонце, і почав співати з веселістю псалом цей: "Милість і суд оспіваю Тобі, Господи". І після закінчення псалма чути було якийсь запах приємний великий у покої, ніби запашних ароматів пролиття. Тоді почав говорити: "Отче наш, Ти, що єси на небесах". І коли мовив: "нехай буде воля Твоя", — підняв руки і простяг ноги на одрі, передав дух свій Господеві старий цей; мав літ дев'яносто. Але в такій старості не змінилося лице його, але благолично і гарно видом, як яблуко доброродне, являлося. Почув же цар про відхід його до Бога, скоро прибув до монастиря того, з царицею і вельможами. І, цілувавши святе його лице і руки, плакали всі через відхід його, і подавали велику милостиню убогим. Коли понесли тіло святого до гробу, тоді стало видно, як, плачем і смутком сердечним наповнені, незчисленні жебраки й убогі з міст і сіл на поховання блаженного поспішали і, як мурахи, тіло святого, несене до могили, оточили, кульгаючи й один одного відштовхуючи, і навіть до небес слізний крик і ридання посилали, кличучи: "О Господи Боже, нащо позбавив єси нас такого батька і годувальника нашого і хто замість нього нас, голодних, нагодує? Нагих одягне? Подорожуючих в дім прийме? Хто ж умерлу і на вулицях покинуту братію нашу поховає і могилі передасть? Краще б усі ми спершу померли, ніж без благодійника нашого зосталися". Так убогі за ним плакали і ридали, що і сам цар, і цариця, і вельможі їхні, ідучи побіч тіла святого, були тим вражені і плакали. Був там один убогий чоловік на ім'я Кавакокос, що часто брав милостиню від святого. Мав у собі духа нечистого від народження, його ж багато разів кидав той у вогонь і в воду, у ньому дуже біснувався. Той, як почув про відхід блаженного Філарета і що вже до гробу святе тіло його несли, побачив, зразу ж поспішив услід за ними. І коли досягнув до одра його, не стерпів той біс у ньому такого для святого старання і почав мучити чоловіка того. Видавав образливі на святого голоси, гавкаючи, як пес до одра його. Тоді вхопився за домовину міцно обома руками, що неможливо було відтягти його. Коли ж принесли домовину до могили, зразу біс кинув стражденного і вийшов з нього, і був чоловік здоровий, і встав, славлячи Бога. І весь люд подивувався тому чуду, і прославив Бога, Який дав таку благодать рабові своєму Філарету. І поклали чесне тіло його в приготованій могилі в монастирі чеснотливому, де сам, ще живим бувши, вибрав собі місце. Так нагороджує Бог милостиво і в теперішньому віці, як чуєте, і в майбутньому, як будете чути.

Муж один із ближніх його, благословенний і благорозумний, що Бога боявся, розповів під присягою, призиваючи самого Бога у свідки, таку річ: "Коли минув, — каже, — день відходу блаженного Філарета до Бога, був я у страху вночі й бачив себе в невимовних місцях. І побачив мужа одного світлого і білолицього, який показав мені ріку огненну, що текла з таким шумом і страхом, якого не можна стерпіти людському родові. По той бік ріки бачив рай гарний, прекрасний, веселости і радості невимовної наповнений. Запахи ж несказанні наповнювали всю ту землю, і дерева превеликі, і красні, і многоплідні гойдалися тихим вітром і шум дивний творили. І неможливо мові людській оповісти про блага, що :х приготував Бог для тих, хто любить Його. Там бачив багато людей у білих одежах одягнених, раділи вони й плодами тими райськими солодко втішалися. Вдивляючись старанно, побачив одного мужа (то був Філарет, але я не впізнав його), вбраного в одяг пресвітлий, що на престолі золотому посередині саду сидів. І з одного боку були діти новоохрещені, що прислуговували йому і свічі в руках тримали, з иншого ж — жебраків і вбогих білообразних було, і ті, один одного утискаючи, хотіли кожен ближче до того мужа приступити. І ось якийсь з'явився там юнак, лицем світлий, поглядом величний, мав у руці своїй жезл золотий. Його ж я із великим страхом і трепетом наважився спитати, кажучи: "Пане, хто той, що сидить на пресвітлому престолі посеред тих світлообразних мужів, може, то Авраам?" Відповідає мені світлоносний юнак: "Це Філарет Амніянський, який превеликою своєю до бідних любов'ю і милістю, чесним же і чистим своїм життям є другим Авраамом і тут перебуває". Тоді новий цей Авраам, святий і праведний Філарет, глянувши на мене лицем світлим, почав мене до себе тихо підкликати, мовлячи: "Дитино, ходи й ти сюди, щоб цими ж благами насолодитися". Я ж відповів: "Не можу, о преблаженний, дійти туди, бо вогняна ріка не дає і страшить мене, через неї шлях вузький і міст нелегко перейти, і багато в ній спалених людей. Боюся, що і я туди впаду, і хто мене звідтіля витягне?" Святий же каже: "Пробуй і йди без боязні, усі-бо, що тут є, тим шляхом прийшли, і нема иншої дороги, окрім цієї. І ти-бо, дитино, без страху до нас прийди, я ж допоможу тобі". І простяг мені руку, прикликаючи мене. Я ж посмів прийняти, почав переходити ріку, набравшись відваги, без перешкод. І коли до руки святого наблизився й торкнувся її, зразу видіння це найсолодше зникло від мене, і я збудився зі сну. Заплакав же я гірко, і заридав, кажучи собі: "Як перейду ріку ту страшну і до райського доберуся поселення?" Таку повість один із родичів блаженного Філарета під присягою оповів, щоб усвідомили, якої милости удостоюються від Бога ті, що творять, Бога ради, милість убогим. Блаженна: ж Теозва, жінка святого Філарета, по похованню чесного тіла мужа свого відійшла із Царгорода на батьківщину свою, у край Пафлагонійський. І там багато маєтків, що їх прийняла від царя і цариці, роздала на творення й обновлення церков Божих, давно спалених від безбожних персів. Дала ж тим церквам служебний святий посуд, і одяг, і всі прикраси. Ще й монастирі там створила і доми на прийняття подорожніх і на спочинок бідним і недужим. І знову повернулася до Константинополя, до внучки своєї цариці Марії. І там, решту днів життя свого добре й боговгодно проживши, спочила в Господі з миром, і похована була при своєму чесному чоловікові у гробі. їхніми ж молитвами і нам милість отримати в день суду хай подасть один щедрий і милостивий Господь наш Ісус Христос, Йому ж із безначальним Його Отцем і Святим Духом належить честь і слава на віки вічні. Амінь.

Cвт. Димитрій Туптало - Житія святих – Том IV - грудень