Архів парафії

Збудуємо храм разом!

Вклади свою цеглину в новий храм Божий !


цеглина іменна





                                                    Наш банер 


                                                  


Рекомендуємо


лого


Наш телеграм канал.

https://t.me/Hram77

Ікони з дерева

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки


Відписатися

Преподобний Сергій Радонезький, чудотворець

Преподобний Сергій Радонезький, чудотворець

Перш за все майте страх Божий, чистоту душевну та любов нелицемірну.
(Преподобний Сергій Радонезький)


8 жовтня Православна Церква вшановує пам"ять преподобного Сергія Радонезького, чудотворця (ХІV століття)


Преподобний і богоносний отець наш Сергій народився у місті Ростові від добровірних батьків, Кирила та Марії. Вибрав його Бог на службу собі ще з утроби материної, бо коли зайшла якось мати його, за звичаєм своїм, у церкву на святу літургію, маючи в череві це зачате малятко, коли мали почати читати святе Євангеліє, озвалося дитя те у череві — всі, що біля матері стояли, почули. Також у час Херувимської пісні вдруге озвалося, а коли священик виголосив Святая святим, утретє голос маляти із черева матірнього почувся. Від цього зрозуміли всі, що великий світильник світу і служитель Святої Тройці явитися хоче. Адже як святий Іван Предтеча заграв радощами в череві перед Матір’ю Господньою, так і цей заграв перед Господом у святій його церкві. Охоплена ж була страхом та жахом мати його від того чуда, і всі що чули, дивувалися вельми. По тому надійшов день родів, і народила сина, і назване ім’я йому було Вартоломей. І відколи народився, не ссав у середу та п’ятницю від сочків і жодного іншого молока не пив — це ж був початок великої його повстримності й пощення, що пізніше їх у зрілому віці виказав. Мавши сім років, відданий був у навчання книг, але не швидко навчався, бо пам’яттю тугий був. І з великим старанням навчав його вчитель, але мало чого досяг. Це було за промислом Божим, аби від Духа Святого, а не від людини подався хлопцеві книжний розум.


Одного ж дня ходив сам в одній діброві, любив-бо з мальства безмов’я і довго сам ходив у безмовних місцях, зустрів же якогось ченця, а радше ангела в образі іночому, посланого від Бога, — той стояв у діброві й молитву творив. Хлопець же наблизився, став поблизу від нього і чекав кінця молитви, тоді поклонився йому. Інок же запитав: “Що хочеш дитино?” Відповів хлопець, кажучи: “Відданий, отче, навчатися книгам і не можу нічого зрозуміти, що про них каже учитель мій, через те вельми тужу і не знаю, що чинити. Але молю чесну твою святиню: помоли Бога про мене, аби врозумив мене святими твоїми молитвами”. Інок же сотворив молитву і, благословивши його, сказав: “Це відтепер, дитино, дарує тобі Бог розуміти що потребуєш, аби інші могли від того мати користь”. Відтоді блаженний хлопець, як земля, що досить напилася дощу, буває плодоносна, так він прийняв благословення від святого того інока, а більше, кажу, від ангела і став здатний до вивчення всілякої книжної премудрості без труду, Бог-бо відчинив йому помисел розуміти Писання. І ріс хлопець роками разом із розумом та чеснотами, любив-бо піст та повстриманість, уникав звичайних дитячих ігор, а сидів за читанням божественних книг, навчаючись тієї премудрості, що початок її “страх перед Господом”. І так, від сили в силу йдучи, у мужа визрів.


По тому батьки його переселилися од раніше згаданого Ростова у місто, що звалося Радонеж, не було те місто славне чи визначне, але так Бог доброзволив, щоб на тому місці прославити угодника свого, про нього ж наше слово.


Переселилися тож туди батьки блаженного і невдовзі переселилися від життя цього в місця славні й прохолодні, залишивши все добро своє спадкоємцеві своєму Вартоломію. Він же, смерть батьків своїх бачачи, гадав, подумки кажучи: “І я смертний є і так само померти маю, як і батьки мої”. Так добророзумний хлопець розсудив коротке це життя, роздав добро, що залишилося після батьків, не залишаючи собі нічого на потрібне прохарчування, покладався-бо на Бога, котрий дає голодним поживу. Тоді відійшов у пустелю і звів хижу, а пробуваючи в ній, труждався й безперестанно молився до Бога. За деякий час прийшов до нього один освячений інок на ім’я Митрофан, від нього блаженний Вартоломей у іночий чин постригся, маючи від народження свого двадцять і три літа, і названо було його ім’ям Сергій. Пробув же той священоінок із Сергієм мало днів, а по тому рече йому: “Я, дитино, відхожу в дорогу свою, тебе ж передаю у руки Божі”. І прорік, кажучи: “Поширить Бог на місці цьому обитель велику та преславну!” Сотворив же молитву та й відійшов, а святий Сергій на місці тім залишився і працював, умертвляючи плоть свою неспанням, постом і всілякими різними трудами. У зимню пору, коли розсідалася земля від морозу, він в одній одежині терпів, ніби безплотним являючись. Не терпіли ж біси таких його подвигів, намагалися зігнати його з того місця, перетворюючись часом на звірів, іноді на зміїв, страшачи святого й люто кидаючись на нього. Він же молитвою, як зброєю, проганяв їх, страшення їхнє сильним духом роздираючи, ніби павутину. Однієї ночі з’явився полк бісівський, напав на нього, ніби якесь воїнство і з ярістю великою горлали: “Зійди із місця цього, зійди, щоб не помер зле!” ї коли це промовляли, полум’я велике виходило із вуст їхніх. Він же молитвами себе озброював, тоді прогнав бісівське полчисько і без боязні пробув, співаючи і славлячи Бога. Від таких дійств слава про нього почала проходити всюди і сходилися до нього багато хто із довколишніх міст та країв для користі своєї; інші бажали із ним жити і наставлятися від нього на шлях спасіння. Він же люб’язно приймав тих, що приходили до нього. І збудував спершу малу церкву, що за повелінням тодішнього архієрея Теогноста освячена була в ім’я Пресвятої Тройці, також і монастир чесний збудував, котрий є і донині за благодаттю Христовою. Вмолений же був од братії, прийняв священство рукопокладенням єпископа Атанасія і пас добре увірене собі словесне стадо, наставляючи його на пажиті духовні, вовків же мисленних молитвою проганяючи.


Трохи минуло часу, знову повстали дияволи, не терплячи прогнання від святого і, перетворившись у змій, залізли в келію його, і була келія його повна гаддя. Святий же скоро звернувся до молитви, і тоді біси із навадженням своїм, ніби дим, зникли. Відтоді дано було йому владу на нечистих духів, отож не осмілювалися до нього наближатися. Пройшла чутка про нього всюди, і багато людей із довколишніх країв збиралося, прийшов і один архимандрит од Смоленська на ймення Симон, той багато добра приніс і дав у руки святого, щоб більшу церкву збудував, а сам себе віддав у повеління святого. Із Божою поміччю преподобний Сергій невдовзі за ті гроші велику церкву збудував і монастир поширив і жив по-ангельському, ніби на небесах, із ликом братії своєї, день і ніч славлячи Бога.


Трапилося, що якось у монастирі його забракло їжі, і була братія у скорботі великій, пробувала без харчу три дні. Устав же був преподобного такий: щоб не виходили іноки з монастиря, щоб просити у мирян хліба, але покладали надію на Бога, що живить усяке дихання і через нього просити потрібне; ще-бо тоді не було в монастирі преподобного спільного життя. Братія ж, голодом притиснена, почала нарікати на святого, кажучи: “Доки заборонятимеш нам іти в мир і просити що на потребу? Але ще перетерпимо цю ніч, завтра ж відійдемо із місця цього, щоб не померти з голоду”. Святий же, втішаючи їх, оповів життя святих отців, як численні скорботи, голод і спрагу, і голизну терпіли заради Господа, і сказав їм слова Христові: “Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує”, коли ж птахів живить, то чи ж нас не зможе прогодувати? Це тепер терпіння час, ми ж нетерплячі являлися, не хочемо понести в малому часі випробування, що нам настало, а коли б його із подякою прийняли, у велику користь це поклалося б нам, без випробування ж бо золото не пізнається”. І прорік, кажучи: “Зараз на малий час трапилося нам вичерпання, завтра ж усіх благ достаток буде”. І збулося проречення святого: на завтрішній-бо день принесено було до монастиря безліч хлібів новоспечених і риб численних, і іншої різної новозготовленої їжі від одного незнаного чоловіка. Сказали ті, що принесли: “Він, цей христолюбець, прислав отцю Сергію і братії, що з ним живе”. Молила братія тих, що несли, аби поїли з ними харчу; вони ж не захотіли, повідаючи, що повелено їм швидко повернутися і поспішливо вийшли з обителі. Братія ж, велику кількість принесеного бачучи, збагнула, що то є Боже відвідання і вчинила пригощення, дякуючи Богові. Було їжі тієї досить на багато днів братії, і сказав до них преподобний: “Дивіться, братіє, і чудуйтеся, як подає Бог воздаяння терпінню; не забуде-бо вбогих своїх до кінця і не буде ніколи зневажати місця цього святого та рабів своїх, що в ньому живуть і служать йому день та ніч”.


Згадати належить і таке, що преподобний отець Сергій на початку приходу свого в пустелю, поселився на місці безводнім і це для прикладання праці, щоб віддаля приносити воду, багато трудячи своє тіло. Коли ж, за зволенням Божим, братія примножилася і монастир склався, була велика потреба у воді, яка звіддаля з великим трудом приносилася. З тієї причини нарікали деякі на святого, кажучи: “Чому нерозсудно сів на цьому місці, чому ти обитель тут учинив, коли води тут близько нема?” Святий же відповів: “Я, братіє, сам на цьому місці хотів у мовчанні жити, а оскільки доброзволив Бог такій обителі збудуватися, то сильний Він є і воду невичерпну подати, тільки не нарікайте, а молітеся із вірою. Коли ж бо людям непокірним виточив воду із каменю в пустелі, тим більше вас, що трудитеся на Нього, не зневажить”. Узяв тоді якогось одного із собою брата потай, зійшов у діброву, що під монастирем, а не було в тій діброві проточної води ніколи, як старі люди увіч звіщали. Святий же знайшов в одному рові трохи води від налиття дощового, уклякнув і помолився старанно Богу, і раптово велике джерело явилося, що й донині всім видне є, і черпали з нього на всіляку потребу монастирську, а тим, що черпали із вірою, численні були від тієї води сцілення.


Творив же преподобний отець наш Сергій і інші різні чудеса, таку ж бо від Бога прийняв чудодійну силу, що й мертвого міг воскресити. Один чоловік вірний з- межи обителі його, маючи єдиного сина, охопленого хворобою, поніс його до преподобного для сцілення. Хлопець же, від хвороби знемігши, помер, і ридав за ним батько його невтішно. Преподобний же Сергій, бачивши ридання того чоловіка, змилосердився над ним і, сотворивши молитву, воскресив хлопця та й віддав його живого батькові його, і повернувся чоловік радісний із живим та здоровим сином у дім свій. Приходили до нього й одержимі від духів нечистих, і ще не доходили вони до святого, а вже прогнані були від них ті нечисті духи; і прокажені очищувалися,! сліпі прозрівали, і, просто сказавши, всі, що недугами були одержимі, які із вірою до святого приходили, не тільки здоров’я тілу, але й користь душі приймали, і з подвійним сціленням у доми свої поверталися, через що пошанований і славлений був Сергій преподобний, і багато людей бажали бачити чесне лице його, щоб насолодитися солодкою бесідою; від різних міст та країв сходилися до нього, і безліч іноків кидали монастирі свої, а до нього прибували, бажаючи співжити із ним і наставлятися від нього. Князі ж, і бояри, і прості люди, старанно приходили до того блаженного отця, всі-бо його мали у великій честі, як одного із стародавніх отців, чи як одного із пророків.


Поселянин один, хлібороб із далекого краю, почувши багато про святого Сергія, захотів бачити його дістався обителі преподобного й запитав про нього: “Де є?” Трапилося тоді преподобному в саді копати землю і повідано було тому чоловіку. Пішов поселянин у сад, побачив святого в поганій одежі, розідраній і полатаній, як землю копав і, гадаючи, що збрехав йому той, котрий повідав, сподівався-бо у великій славі бачити святого, і повернувся до монастиря та й знову спитав, кажучи: “Де є святий Сергій, покажіте мені, бо віддаля прийшов побачити його”. Вони-бо кажуть: “Воістину той це, якого бачив ти”. Потім вийшов святий із саду, уздрів його поселянин і збридився ним, відвернувши лице своє від нього, і не бажав ані глянути на блаженного, ганячи себе подумки й кажучи: “О який труд підняв марно! Я прийшов бачити великого пророка, про якого чув, і сподівався уздріти його у великій славі та честі, а це нині бачу якогось жебрака і старця”. Святий же зрозумів помисли його, вельми подякував йому, адже гордий від похвали й пошанування, а смиренний від безчестя та приниження свого радіє. І забрав того поселянина до себе, поставив йому трапезу й люб’язно пригостив його. По тому рече йому: “Не печалься, чоловіче, бо кого побачити бажаєш, невдовзі побачиш”. Коли святий це говорив, тут вісник прийшов, звіщаючи прихід до монастиря одного великого князя і, уставши, вийшов святий князеві назустріч, а той ішов із безліччю слуг своїх. Уздрів князь святого, поспішив приступити до нього і спершу поклонився до землі, а тоді попросив благословення від преподобного. Той же благословив його і ввів до обителі із належною честю і сіли обидва вкупі, старець і князь, бесідуючи, всі ж інші стояли біля них. А поселянин той, десь далеко від слуг, що оточили їх, відштовхнутий був і, як раніше бридився старцем, так тепер віддаля проникнути й побачити бажав та не міг. Спитав одного із стоячих пошепки, кажучи: “Хто є, пане, той старець, що сидить із князем?” І сказав йому той, що це є святий Сергій. Почав же поселянин ганитись і докоряти собі, кажучи: “Як це я осліпився, що не повірив, коли показували мені святого отця, і не віддав належної йому честі? Справдешнє ймення наше: поселянин і невіглас; як явлюся перед лице святого, соромом обійнятий?” Коли відійшов князь від обителі, поселянин прибіг до преподобного і, соромлячись йому в лице дивитися, припав до ніг його, просячи вибачення, що через нерозум согрішив. Святий же люб’язно втішив його, кажучи: “Не журись, дитино, оскільки ти один істинно повівся щодо мене, вважаючи, що я є мізерний; всі інші звабилися, гадаючи, що я великий”. Відси явно вказується, якого смирення був преподобний отець Сергій, що землероба, який погордив ним, більше полюбив, ніж князя, що віддав йому честь. Якось блаженний, за звичаєм своїм, у глибокий вечір стояв на правилі і про учнів своїх старанно до Бога молився, і почув голос, що сказав: “Сергію!” Він же здивувався на незвичний уночі поклик і сотворив молитву. І розхилив віконце келії, бажаючи побачити, хто це кликав його? І тут побачив світло велике, що з небес сяяло, аж освітилася ніч ота більше світлого дня. Прийшов до нього удруге голос, кажучи: “Сергію! Молишся про дітей своїх і прийняте є моління твоє, дивись і побач число іноків, які в ім’я Святої Тройці збираються в твою паству”. Святий же подивився й побачив велику кількість птахів прегарних в монастирі, але й охрест монастиря, які сиділи й співали пісні ангельські з невимовною солодкістю. І знову почувся голос, що казав: “Як бачиш птахів цих, так примножиться стадо учнів твоїх, і після тебе не зменшиться їх, і так дивно й різно прикрашені будуть за чеснотами їхніми, і хотітимуть слідувати за стопами твоїми”. Святий же, дивувався, дивлячись, чудовому тому видінню і, бажаючи мати спільника та свідка того видіння, гукнув і покликав раніше названого Симона, що поблизу був. Симон же здивувався незвичайному старцевому погуку, скоро прибіг до нього, але не сподобився всього видіння бачити, тільки частку якусь небесного того світла побачив. Оповів йому святий усе, що уздрів і що чув, і раділи обидва вкупі, прославляючи Бога.


По тому одного дня прийшли греки від Константинограда, прислані до святого від святішого патріарха Філотея, і подали йому від патріарха благословення і дари: хреста і парамана, і схиму, і писання, яке мало в собі написане таке:


“Милістю Божою архієпископ Константинограда, вселенський патріарх Кир Філотей, у Святім Дусі сину і співслужебнику нашого смирення Сергію благодать, і мир, і наше благословення хай буде з вами. Чув я, що по Бозі ваше життя є дуже чеснотливе і похвалив, і прославив Бога. Одначе одна головна річ ще недостатня є, бо не спільне життя провадите. Але оскільки знаєш, преподобний, що й самий богоносець отець Давид, котрий все осягав розумом, ніщо інше не міг так похвалити, тільки: “Оце яке добре і гарне яке, коли живе братія вкупі”. Тому і ми раду добру даємо вам, щоб ви склали спільне життя, і милість Божа, і наше благословення хай будуть із вами”.


Це патріарше послання преподобний прийняв, пішов до преосвященного всієї Росії, блаженного митрополита Олексія й показав це послання та й запитав його, кажучи: “Ти святий владико, як велиш?” Митрополит же, відповідаючи старцю, мовив: “Оскільки, преподобний, такого блага сподобився ти, прославляє Бог тих, що славлять його, адже і в далекі країни досягла чутка імені й життя твого, і так великий вселенський патріарх радить тобі на користь, то й ми те саме радимо і похваляємо”. Відтоді преподобний Сергій установив спільне життя у своїй обителі, повелівши твердо триматися уставів спільного життя, нічого заради себе комусь не стяжати, ні своїм щось називати, а все спільно мати за заповіддю святих отців. Установивши ж спільне життя, захотів уникнути слави людської й поселився у незвіданому місці, безмовно наодинці служачи Богу. Знайшовши зручний час, вийшов таємно із обителі своєї, нікому не звідомляючи, і рушив у пустелю, ішов із сорок поприщ, знайшов добровгідне місце собі поблизу ріки, що звалася Киржач, і там, поселившись, жив. Братія ж, побачивши, що отець їх покинув, була у великій скорботі та зніченні, як вівці без пастиря, і старанно його всюди шукали. Минув якийсь час, довідалася, де він був, братія і прийшла, молячи святого зі слізьми, щоб повернувся в обитель, але він не хотів, люблячи безмов’я, та усамітнення; через це багато учнів його, покинувши лавру, із ним у пустелі тій поселилася, а з часом монастир і церкву на ім’я Пресвятої Богородиці звели. Але братія великої лаври без отця свого жити не стерпіла й, умолити його не можучи, щоб повернувся до них, пішла до преосвященного митрополита Олексія, просячи, аби він послав до преподобного, повеліваючи йому повернутися на давніше місце. Блаженний же Олексій послав двох якихось архимандритів, молячи, щоб послухав та втішив братію свою поверненням своїм до них, бо, туживши за ним, колись розійдуться, і місце святе спорожніє. Преподобний Сергій, не мігши не послухати архієрея, повернувся у лавру на давніше своє пробуття і вельми втішилася братія.


Єпископ пермський святий Стефан, маючи велику до преподобного любов, якось їдучи дорогою від своєї єпископії в місто Москву, що відстоїть від Сергієвого монастиря десь на п’ять поприщ чи більше, надто поспішав у місто і вирішив тоді не бути в обителі святого, але, повертаючись назад, прийти до преподобного. Коли ж був навпроти монастиря, встав із колісниці своєї і прочитав “Достойно єсть” — і, звичайну молитву учинивши, поклонився преподобному Сергію і таке сказав: “Мир тобі, духовний брате!” Трапилось тоді блаженному Сергію на трапезі їсти. Відчувши духом єпископське поклоніння, у той-таки час устав із трапези і, трохи постоявши і молитву учинивши, поклонився також єпископу, який далеко був від обителі, сказавши: “Радуйся і ти, пастирю Христового стада, і мир Божий нехай пробуває із тобою”. Братія здивувалася на незвичайне те діло і, зрозуміли деякі, що видіння бачить преподобний. Коли закінчили трапезу, запитали його про те, що сталося; він же оповів їм, кажучи: “В той час єпископ Стефан їхав дорогою до міста Москви, став супроти монастиря нашого й поклонився Святій Тройці і нас, грішних, благословив”. Згодом деякі учні його напевне довідалися, що так і було: дивувалися із прозорливого дару отця їхнього, даного від Бога.


Цвіла ж обитель преподобного вельми чеснотливими мужами, і багато із них через великі чесноти їхні взяті були в інші монастирі на ігуменство, інші й на святительські престоли виведені. Всі ж тії в чеснотах стали через наставляння і керівництво цілковите учителя майстерного виконавця заповідей Господніх, Сергія преподобного, що був прикладом стаду своєму, проходячи рівне із ангелами життя. Через це, що в плоті живучи, сподоблявся мати спілкування із безплотними, бо коли слухав божественну літургію, ангел Господній співслужив йому, як свідчили про те учні його Ісакій-мовчальник і Макарій, достовірні, в чеснотах досконалі мужі, що увіч бачили ангела Божого, котрий служив в олтарі із преподобним Сергієм, сяючи ніби сонце, і жахнулися, бачачи невимовну благість його.


Коли блаженний Олексій, митрополит, старістю знемагаючи, побачив, що вже до кінця наближається, прикликав до себе преподобного Сергія і, взявши хреста свого архієрейського, якого на грудях носив, золотом та камінням прикрашеного, дав його преподобному. Він же зі смиренням поклонився, кажучи: “Прости мені, владико, я і від юності не був золотоносець, у старості ж тим більше хочу пробувати в убогості”.


Архієрей же рече: “Знаю, улюблений, що так чинив ти, але сотвори послух і прийми дане тобі від нас благословення!” — і своїми руками хреста на святого, ніби якесь заручення, наклав. Тоді почав говорити: “Знай, блаженний, навіщо покликав я тебе і що хочу щодо тебе влаштувати. Це я утримував Російську митрополію, від Бога мені вручену, скільки Він хотів. Тепер же бачу, що до кінця наближається, тільки не знаю дня кончини своєї і бажаю за життя мого віднайти мужа, який зможе після мене пасти стадо Христове, і не знаю такого окрім тебе жодного. Знаю ж напевне, що великодержавні князі, і всі люди мирські та духовні, аж до останнього, полюблять тебе, а не іншого когось, тільки тебе на престол вимагатимуть, бо достойний ти є. Тепер-бо, преподобний, прийми сан єпископства, після мого відходу престол мій переймеш”. Преподобний же ці слова слухаючи, уразився вельми, бо вважав себе недостойним такого сану, тож відповів архієреєві: “Прости мені, владико, що хочеш мені накласти тягар вище моєї міри, але цього не може бути ніколи! Хто бо я є, грішний і найгірший від усіх людей, щоб такого сану дерзнув доторкатися?” Блаженний же Олексій численні вирік слова до святого із божественного Писання, схиляючи його до волі своєї, але любитель смирення не прихилився до цього ніяк. Нарешті відповів, кажучи: “Владико святий, якщо не хочеш відігнати мізерність мою від цих меж і від слухання тебе, не треба іншого говорити щодо цього до мене, та й іншому нікому не попусти, щоб переконував мене такими словами, оскільки ніхто не зможе знайти в мені на те зволення”. Архієрей же, бачачи його непохитним, перестав говорити йому про те, побоюючись, що колись, затуживши, цей преподобний відійде в найдальші краї і пустелі й позбудеться Москва такого світильника. Втішивши його словами духовними, відпустив із миром у монастир. Невдовзі той, що між святих, Олексій, митрополит, од життя відійшов і знову блаженний Сергій понуджении був проханням від великодержавних князів і від усіх людей, щоб прийняв престола митрополії Російської; святий же, мов твердий діамант, непохитний залишився. Зійшов же на престол один із архимандритів, Михайло на ймення, і дерзнув ще перед посвяченням одягтись у святительську одежу й білого клобука наклав на себе. Почав і супроти святого Сергія поставати й на обитель його, гадаючи, що Сергій супротивний його дерзновенню, собі шукаючи митрополії. Блаженний же, почувши похвалки на нього Михайла, рече до учнів своїх: “Михаїл похваляється на обитель цю і на нашу бідність, але не дістане бажаного, оскільки гордістю є переможений, тож не уздрить царського міста”. І збулося пророцтво святого: плив-бо Михаїл у кораблі до Царгороду на посвячення, впав у хворобу тілесну й помер, а на престола Кіприяна було виведено.


У ті літа на Боже попущення, за гріхи наші було нашестя нечестивого Мамая, царя татарського, на Російську землю, на що великого князя Димитрія, який затужив, святий Сергій молитвою узброїв і про перемогу напророкував, кажучи: “Вийди супроти варварів, будь-який сумнів відкинувши від себе, і з Божою поміччю ворогів переможеш, і здоровий у батьківщину свою повернешся”. Великий-бо князь на поміч Божу і на молитви святого сподівався, пішов і учинив брань із татарами, переміг їх, аж ледве із малою дружиною Мамай утік. Преподобний же, цей прозорливець, бачачи те, що відбувається, далеко, ніби близько, і стоячи із братією на молитві в обителі своїй, коли бій був між християнами й татарами, звістив, що в той час великий князь Димитрій татар переміг і, які із християн хоробрі воїни на брані забиті були, на ім’я сказав, і приношення за них Богові приніс, про все ж бо йому відкрито було від Бога. Князь же із торжеством із брані повернувся, в обитель до преподобного прийшов і вельми дякував святому, що допоміг йому своїми старанними молитвами до Бога.


Стояв якось блаженний отець уночі на звичайному своєму правилі перед іконою Пречистої Богоматері і часто на ікону позирав, кажучи: “Пречиста мати Христа мого, заступнице і кріпка помічнице роду людському, будь нам, недостойним, просителька, завжди молися Сину своєму і Богу нашому, хай догляне місце це святе, що покладене на похвалу і честь святому імені Його навіки. Тобі, мати солодкого мені Христа, молитовнице до Нього, що численне дерзновення взяла турбот про рабів твоїх, ти ж бо є спасення, уповання і пристанище!” Так молячись і подячний канон, що є акафістом, співаючи Пречистій, присів трохи спочити, а до учня свого, якому ім’я Михея, рече: “Дитино, тверезись і бадьорись, оскільки відвідання чудове і жасне в цей час має до нас бути”. Коли це мовив, раптово почувся голос, котрий сказав: “Це Пречиста іде!” Святий же, це почувши, швидко вийшов із келії в сіни і тут світло велике, більше сонця, осяяло святого, і тоді уздрів Пречисту із двома апостолами, Петром та Іваном, що блискотіли в невимовній світлості. Коли побачив це святий, упав ниць, не можучи стерпіти сяйва того нестерпучого. Пречиста ж своїми руками торкнулася до святого, кажучи: “Не жахайся, вибранче мій, це прийшла відвідати тебе, почута-бо була молитва твоя за учнів твоїх, про них молилася і про обитель твою, щоб не печалилися ні про що, бо віднині всім батата буде не тільки доки ти живеш, але й після твого відходу невідступно дбатиму за обитель твою, потрібне подаючи невсякно і зберігаючи та й покриваючи”. Це сказавши, невидима стала. Святий же, ніби в запамороченні розуму, страхом і трепетом великим одержимий був і невдовзі отямився, знайшов учня свого, що лежав від страху, ніби мертвий, і підняв його. Він же кинувсь у ноги старцеві, кажучи: “Звісти мені, отче, Господа заради, що було дивне те видіння, оскільки дух мій ледве не розлучився від плоті моєї через яскраве видиво”. Святий же радів душею, і сяяло лице його від невимовної тієї радості і не міг нічого іншого сказати, тільки мовив: “Потерпи, дитино, оскільки дух у мені мій тріпоче від чудесного видіння”. І стояли мовчки й дивувалися. Невдовзі рече учневі своєму: “Дитино, поклич до мене Ісаака та Симона”. Коли прийшли вони, оповів усе по ряду, як бачив Пречисту Богородицю з апостолами і що казала вона йому. Це почувши, радощів та веселості наповнилися, і всі вкупі відспівали молебня Богоматері.


Святий же всю ніч оту пробув без сну, осягаючи розумом милостиве відвідання пречистої Владичиці.


Учень його Симон, якого раніше згадував, досконалий у житті, був тоді еклисіярхом. Служачи якось преподобному божественну літургію, побачив вогонь, що блукав по жертвеннику й оточував олтар і служачого Сергія, і стояв святий у вогні з голови до ніг. А коли прийшов час причастя, взявся той божественний вогонь і, звившись ніби плащаниця, ввійшов у святу чашу, і тим причастився достойний святий служитель Сергій.


Жив же преподобний літа достатні у великій повстриманості та працях і багато чудес сотворив, і в старість глибоку прийшов, — було вже йому від народження літ сімдесят вісім. Провидів, що раніше шести місяців переставиться він до Бога, покликав братію і вручив старійшинство учневі своєму Никону, котрий хоч і в молодих був літах, але розум його сивиною цвів і в усьому житті наслідував учителю й наставнику своєму, Сергію преподобному. Того-ото Никона Сергій ігуменом поставив, а сам безмовний став. Вересня ж місяця у недугу тілесну впав і збагнув свій до Бога відхід, закликав і повчив достатньо братію. Благословення ж їм і прощення подав, в самий час відходу пречесних тайн причастився, і так святу свою душу віддав у руки Божі. Було ж лице його світле, не як мертве, а як у сплячої людини, що стало явним знаменням світлості його душевної і мздовоздаянням од Бога. І покладено було чесне його тіло в обителі, в якій чесно трудився. Після ж тридцяти літ відкрито було святі його мощі цілі й нетлінні, і до одеж його не торкнулося тління, пахтіння ж невимовне виходило, і численні сцілення болящим подавав. Та й досі від чесного його ковчега, як від джерела, витікають цільби всім, хто з вірою приходить; як і в житті своїм, так і після смерті великий цей чудотворець великі й без-численні творить чудеса у славу Христа, Бога нашого, йому ж бо честь і подяка вовіки. Амінь.


Житія преподобного отця нашого Сергія і багатьох чудес його осібна є книга, надрукована в царському місті Москві, у ній-бо поміж інших чудес святого є й таке: “Коли на Флорентійському людиновбивчому соборі, на якому багато благочестивих архієреїв та єреїв, котрі до латинського блуду пристати не захотіли, різними муками від римлян було погублено, один пресвітер з великоросійських країв, який ішов на той собор із Ізидором, митрополитом київським, котрий відпав потім від православ’я, було ж бо ім.’я тому пресвітеру Симон, так той численні скорботи та муки в темницях та кайданах за благочестя перетерпів від митрополита Ісидора-відступника. Звільнившися від вуз, радився із тверським послом Томою і втік із латинського міста в свою країну. Бувши ж у печалі великій і в недомислі в дорозі, якою незручно було йти, ліг трохи спочити й задрімав. І побачив старця чесного, який стояв над ним і, взявши його за праву руку, говорив: “Чи благословився ти від єпископа Марка Ефеського, який слідує стопам апостольським?” Він же відповідав: “Бачив, господине, дивного і міцного мужа і благословився я від нього”, Старець же рече: “Благословенний той чоловік Богом, бо з суєтного того латинського собориська не здолано його ні маєтками, ні ласканнями, ані загрозою мук. Коли ти чув од блаженного Марка повчання і наказ, проповідуй, де йтимеш, усім православним, що приймають заповіти святих апостолів і заповіді святих отців семи соборів, і май розум істинний, щоб не звабитися. А про перехід шляху не печальтесь, я ж бо невідступно є з вами і приведу вас без печалі”. Таке й багато іншого коли вирік чесний старець той, запитав його пресвітер: “Господине, повідж, хто ти є, гадаю, що від Бога посланий ти провести нас, котрі у відчай упали, з цієї чужої землі?” Відповів з’явлений: “Я є Сергій; його часом закликав ти, молячись, у молитві своїй і обіцявся ти прийти в обитель мою”. Після того видіння збадьорився пресвітер, зрадів і сказав супутнику Томі, що бачив та чув. І пішли, веселячись, у путь свою, і невдовзі, за Божим покровом, і за молитвами заступника свого, преподобного Сергія, при здоров’ї щасливо досягли Російської країни, оповідаючи про поміч і явлення святого і, що чули від нього, переказували, і все, що було на Флорентійському соборі звістили” .


Ще тут згадати не зайве для теперішнього часу, в якому пребагато є від римлян гуджене й гонене святе благочестя, хай же бачать східної Церкви діти, що стовп церковний, преподобний отець наш Сергій і після смерті своєї собор Флорентійський за неправдивий показав і недоброзволив до римського марнотного змагання про віру; віра ж наша (за апостолом) “не в словах переконливої людської мудрості, але в доказі Духа та сили”, тобто не в мудрості людській, але в силі Божій є.


Туптало Дмитрій [Ростовський]. Книга житій святих.. на три місяці первых, еже ест: септемврій, октобрій, новембрій. Вид. 2-е, Київ, друкарня лаври, 1711.






Розклад богослужінь:


Вечірнє богослужіння

– 17:00;

вівторок - Вечірня з акафістом до Пресвятої Богородиці ради Її чудотворного образу «Всецариця»;

четвер – Вечірня з акафістом до свт. Миколая Чудотворця (перед його святими мощами);

Божественна Літургія – 9:00.

Храм відчинений з 8:00 до 19:00.
Обідня перерва 3 13-00 до 14-00



Зібрано громадою для Української Армії:


100230 грн.


Церковний календар

28 березня. Четвер


Прп. Іларiона Нового, iгум. Пелiкiтського

Прмч. Євстратiя Печерського,­ в Ближнiх печерах

Прп. Іларiона Нового, iгум. Пелiкiтського (бл. 754). Прп. Стефана Чудо­творця, спов., iгум. Триглiйського (бл. 815). Прмч. Євстратiя Печерського,­ в Ближнiх печерах (1097). Прп. Іларiона Псковоєзерського (1476). Мчч. Іони, Варахисiя та iн. з ними (бл. 330). Мч. Бояна, кн. Болгарського (830).

детальніше...

29 березня. П'ятниця


Мчч. Марка, єп. Арефусiйського, Кирила, диякона, та iнших багатьох

Прпп. Марка (ХV) i Іони (1480) Псково-Печерських.

Мчч. Марка, єп. Арефусiйського, Кирила, диякона, та iнших багатьох (бл. 364). Прп. Іоана, пустельника (ІV). Свт. Євстафiя, спов., єп. Вифинiйського (ІХ). Прпп. Марка (ХV) i Іони (1480) Псково-Печерських.

детальніше...

Парафіяльна школа

Публікації

Вітальне слово протоієреєві Сергію Петленку, з нагоди 60-річчя від дня народження

Всечесний отче! Мало хто із нас до кінця розуміє своє покликання і служіння. Тільки Богу відомо наскільки кожного хрест його служіння є тяжким і тернистим. Стоячи перед Вами у цей світлий день ми радіємо, що саме Ви несете цей хрест настоятеля нашої громади, - наголосив о. Григорій у своєму вітальному слові.

Коли біль не минає...

Роздуми-реквієм протоієрея Григорія Фої біля домовини отця Валерія Семанцо...

Пауза на карантин, як шлях до перегляду життєвих цінностей

Події в світі під час епідемії, як привід до роздумів про життя людини...

Наше видання


брошура


Підготовка до Святих Таїнств Сповіді та Причастя