14 жовтня Православна Церква відзначає одне з великих і значних церковних свят року – Покрова Пресвятої Богородиці – встановленого на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році в Константинопольському Влахернському храмі (де зберігалася риза Пресвятої Діви Марії, Її головний покров і частина поясу, перенесені з Палестини в V столітті).

Напередодні свята у Свято-Введенському храмі було відправлено Всенічне бдіння. Богослужіння звершив настоятель храму протоієрей Сергій Петленко у співслужінні духовенства храму.

В самий день свята у храмі була звершена святкова Божественна літургія. Після євангельського читання отець Сергій звернувся до присутніх у храмі парафіян з повчальним словом про Пресвяту Богородицю, наголосивши, що саме Вона є першою ходатайкою і покровителькою роду людського перед Сином Божим.

Цього дня на Божественну літургію прийшло багато парафіян храму, які під час служби Божої приступили до святих таїнств Сповіді та Причастя.

Після завершення Літургії священнослужителі відслужили святковий молебень до Пресвятої Владичиці нашої Богородиці.

Історія свята. 

Поміж свят Пресвятої Богородиці  на особливу увагу заслуговує свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Прихильність до образу  Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. До Київської Русі традиція свята Покрови прийшла з Візантії, де князь Володимир прийняв Христову віру. А його дружина Анна, яка була сестрою візантійського імператора, привезла тоді до Києва ікони із Влахернського храму. Це засвідчує, що свято Покрови Пресвятої Богородиці в нас - одне з найдавніших.

За часів Льва VІ Філософа ( 886- 912 р.) Константинополь потерпав від арабської навали. В 910 року сталася подія, яка пізніше особливим чином увійшла в життя Христової Церкви. Першого жовтня за старим стилем, під час облоги Царгорода, мешканці  Константинополя зібралися на Всенічну службу до Влахернського храму, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці. Можемо представити собі, як молились вони до Пресвятої Богородицї, чекаючи на ранок смерті від меча сарацин, які були за віросповіданням мусульманами.

Святий Андрій Юродивий, що знаходився в цей момент у Влахернському храмі, схиливши коліна в слізній молитві, побачив, що сама Божа Мати спустилася з небес по східцях у супроводі святого Хрестителя Господнього Іоанна і святого апостола Іоанна Богослова і, вставши на коліна, молилася із сльозами на очах про порятунок людей від незгод і страждань, потім, підійшовши до Престолу, продовжила свою молитву, закінчивши яку, зняла зі своєї голови білий покров (омофор) і простягнула його над тими, що моляться в храмі, захищаючи від ворогів – видимих і невидимих. Покров у руках Пречистої Матері, оточений ангелами і сонмом святих, сяяв "дуже променів сонячних.

Так Богородиця врятувала Константинополь від розорення і загибелі людей. Коли Богоматір покинула церкву, покрив став невидимим, але в храмі залишалася благодать, яка зійшла згори з Богородицею.

Інший переказ уточнює, що нападниками булі наші предки-язичники. Колі священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні провідники Аскольд і Дір, потрясшись таким дивом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення.

Заступництво Божої Матері не стало загальноцерковним святому у Константинопольській Церкві, але його відзначали православні Влахерни. Влахернські будівники, які зводили Успенський собор Києво-Печерської лаври, перенесли його на Русь. На Русі храми на честь Покрову Божої Матері з'явилися в XII столітті. Всесвітньо відомий за своїми архітектурними достоїнствами храм Покрову на Нерли був побудований в 1165 році князем Андрієм Боголюбським, яким і був встановлений у Руській Церкві близько 1164 року свято Покриву Божої Матері.

Руські християни зуміли розглянути в тому баченні, яке, до речі, важко історично ідентифікувати, дивне позаісторичне, позанаціональне, можна сказати, богословське свідоцтво про глибину тих стосунків, в які вступають християни з Матір'ю Господа Ісуса Христа, адже немає благотворнішої молитви, ніж Матері перед своїм Сином.

Вдивіться в ікону, її можна читати, як книгу. Саме так і робили наші пращури. Вдивіться, і ви побачите нефи і вівтар Влахернского храму, хоч сам він давно зник із лиця землі; побачите завісу, що закриває знаменний Влахернський образ Богородиці. Вона зазвичай пишеться в темно-червоних тонах – у кольорах імператорського пурпуру. У центрі на амвоні – знайомий нам Роман Сладкопівець зі сувоєм у руках, що жив задовго до Андрія Юродивого. Але і цей Андрій стоїть поруч, в старому дранті, вказуючи приголомшеному учневі Єпіфанію на чудове явлення. Поряд із Романом Сладкопівцем – візантійський імператор, Вселенський патріарх, ченці, народ, а над усіма – Церква небесна: пророки, святителі, мученики. Серед них Іоанн Богослов і Іоанн Предтеча. Ікона Покрову об'єднала усе: і світ небесний, і світ земний. І в самому осередді ікони – Пресвята Богородиця, що тримає в руках Своїх благодатний покров. Він такий великий, що вільно покриває собою весь православний світ. А ще вище – образ Того, до Кого звернені усі погляди й усі моління, – образ Спасителя.

Так свято Покриву відкриває нам таємницю небесного життя, таємницю того, чому ми ще живі, чому Господь все ще терпить нас і не поспішає карати. Виявляється, Божа Мати простягає і до цього дня над усіма нами свій молитовний омофор і молиться Синові про всяку душу християнську, хоча і не маємо очей, гідних це побачити.   

Після Покрова і до початку Филипповського посту, 28 листопада, українці традиційно грали весілля. Вважається, що молодих, які укладають цього дня шлюб, сама Богородиця бере під свій покров – і в сім'ї пануватимуть любов і згода.

Свято Покрова має виховне значення: нагадує нам про необхідність відроджувати духовні основи міцної християнської сім'ї, про те, що людей – чоловіка і жінку об'єднує сам Господь. Як сказано у Священному Писанні: "що Бог поєднав, людина нехай не розлучає". (Мр. 10:9)

Покров Пресвятої Богородиці вважається символом захисту, заступництва і розради, молитви про порятунок світу від незгод і страждань. Цього дня віряни просять у Цариці Небесної захисту і допомоги.

Козацтво України споконвіку вважало Пресвяту Богородицю своєю особливою покровителькою. Образ Богородиці вінчав козацькі хоругви та штандарти, цю ікону обов'язково брали в морські та сухопутні походи, перед битвами служили їй молебні. Церква на Січі завжди була Покровською; хоча немилосердна історія не раз руйнувала й переносила на нові місця Січовий табір, але ця традиція не мінялася. І свято це урочисто святкували на Січі з піснями, феєрверками та хвацькими бойовими змаганнями. Куди б доля не заносила козаків, завжди з ними була ікона Пресвятої Богородиці. Так після зруйнування Січі царицею Катериною козаки понесли з собою лише ікону Пречистої Богородиці.

В Україні 14 жовтня відзначають державне свято – День українського козацтва.

У сучасних нелегких обставинах життя українського народу так важливо просити Покрову над нами Пресвятої Владичиці. Адже уся наша історія свідчить про її особливу любов до України, і певним є, що вона не залишить нас і тепер, коли так потребуємо її заступництва у Божого Сина. З ревною синівською молитвою припадім до Неї, благаючи спасіння і допомоги.

Тропар, гл. 4: Сьогодні ми, православні люди, / радісно святкуємо, / осяяні Твоїм, Божа Мати, явленням, / і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, / уклінно просимо: / покрий нас чесною Твоєю покровою / і визволи нас від усякого зла, / благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, / щоб спас душі наші.

Кондак гл. 3. Діва днесь стоїть у церкві / із сонмами святих невидимо і молиться за нас Богу. / Ангели із святителями поклоняються, / апостоли ж із пророками радуються, / бо за нас благає Богородиця Надвічного Бога.

Величання: Величаємо Тебе, пресвятая Діво, і шануємо покрову Твою святу, бо Тебе бачив святий Андрій у церкві, як за нас Ти Христу молилася.