Службовці піднімаються кар’єрною драбиною. Актори, співаки, спортсмени мріють якомога довше знаходитися на піку популярності. Ми прагнемо до високої моди та товарів найвищої ціни та якості. Альпіністи докладають неймовірних зусиль, щоби хоч на короткий час піднятися вище усіх інших людей на землі.

Немає нічого дивного у прагненнях відірватися від землі. Глибоко всередині кожна людина відчуває себе більше, ніж просто земною істотою і тому хоче вознестися над іншими. Проблема в тому, що людство має викривлене сприйняття вивищення і вознесіння. Якщо Христос, Вознісшись, сів праворуч Бога Отця, то люди намагаються власними силами забезпечити своє високе становище.

Малі діти змагаються один з одним, намагаючись стрибнути так високо, щоби дістати рукою місяця. Виростаючи, вони опиняються у світі конкуренції, змагань і оцінок, постійно порівнюючи себе і своє життя з оточуючими. Буття перетворюється на вічну гонитву, долання нових висот і хизування здобутками. Як наслідок безкінечного змагання, людина стає самотньою та стомленою життям.

Вознесіння Христове є протилежністю людському вивищенню. Господь демонструє, що земні закони не до кінця володіють тілом людини і разом із тим наповнює вознесіння істинним змістом. Вознесіння Спасителя приводить не до відсутності Христа, а до Його незмінної і невід’ємної наявності у найвіддаленішій точці земної кулі. Христа не стає менше на землі, натомість, Він стає повнотою всього у всьому. Вознесіння сповіщає не про зміну місця, а про продовження любові у вічності, бо, де є Христос, там будуть і віруючі в Нього.

Вознесіння доповнює і завершує Воскресіння. Якщо Воскресіння є перемогою над смертю, то Вознесіння є піднесенням людської природи на небо. Одягнутий людською плоттю, Христос сів праворуч Бога Отця, щоби кожен з нас міг взяти участь у славі Божества.